1918 – перепоховання загиблих під Крутами в Києві
1918, 19 березня в Києві було урочисто перепоховано 26 учасників бою під Крутами, які потрапили в поло і були розстріляні більшовиками 30 січня 1918 року. «Колона візників із 26 трунами вирушила з вокзалу в бік Педагогічного музею, де містилася Центральна Рада. Там відбувся траурний мітинг, на якому виступали Михайло Грушевський, Аркадій Степаненко та інші політики», - писали тогочасні газети.
Жалобна процесія на Бібіковському бульварі (нині - бульвар Шевченка). Фото: kruty.org.ua
Ця акція стала першим великим громадським актом після звільнення Києва від більшовиків і повернення на початку березня в столицю Центральної Ради за підтримки німецьких військ. Місто оговтувалося після більшовицького терору, в газетах почали з`являтися оголошення, де батьки шукали інформацію про своїх синів, які брали участь у бою під Крутами. Одним із тих, хто шукав інформацію про свого брата Володимира, був тодішній міністр закордонних страв УНР Олександр Шульгін.
За декілька днів відкрилася правда: одна чота Студентського куреня не почула команди на відступ, заблукала в темряві і вийшла до станції, коли її зайняли більшовики. Розлючені муравйовці ніч катували студентів, а на ранок розстріляли. Тіла більшовики заборонили брати, і лише через деякий час місцеві жителі потайки поховали загиблих у братській могилі.
Коли інформація про це дійшла до Києва, це викликало в суспільстві неабиякий резонанс. Газета «Нова рада» від 8 березня розмістила звернення Гуртка родичів до батьків загиблих з проханням до Центральної Ради про ексгумацію тіл та перепоховання їх у Києві.
9 березня на засіданні Малої Ради голова ЦР Михайло Грушевський пропонує поховати загиблих на Аскольдовій могилі з усіма почестями та за державний кошт. Батьків загиблих до Крут доправили уповноважені спеціального комітету з перепоховання. Процес опізнання тіл та підготовки їх до поховання тривав кілька днів. У пресі почали друкуватися імена загиблих.
19 березня тіла полеглих під Крутами привезли на вокзал. Там зібралися родичі загиблих, місцеві студенти й гімназисти, військові, духовенство, хор під орудою диригента Олександра Кошиця та мешканці столиці. Панахиду за жертвами більшовиків відслужив єпископ Нікодим.
Після того процесія рушила Бібіківським бульваром (нині – бульвар Шевченка) до будинку Центральної Ради, де Михайло Грушевський виголосив промову. Після цього, спустившись Фундуклеївською (нині – Богдана Хмельницького), через Хрещатик і Олександрівську (нині – Грушевського) процесія рушила до Аскольдової могили.
На те, що героїв-«крутян» поховали саме там, вказує і рішення Центральної Ради, і вірш Павла Тичини «Пам`яті тридцяти», і спогади одного з учасників тих подій Левка Лукасевича. Втім, деякі історики, зокрема і заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко, переконані, що на Аскольдовій могилі було поховано лише двох «крутян» – Володимира Наумовича та Володимира Шульгина. За легендою перед розстрілом вони обнялися і так і лишилися лежати, прошиті кулями. Тому їх поховали в одній могилі і в одній труні – у фамільному склепі Наумовичів.
Інших же, як стверджує Тинченко, понесли далі до Нового Братського військового кладовища на Звіринці, де і відбулося поховання в братській могилі.
Похорон крутянців. Похоронна процесія прямує по Бібіковському бульвару. Київ. 19 березня 1918 року. Фото: likbez.org.ua
На жаль, ці могили до сьогодні не збереглися. У 1934 році, коли радянська влада прийняла рішення ліквідувати на Аскольдовій могилі кладовище і зробити там парк, тіла Володимира Наумовича та Володимира Шульгина було перенесено на Лук’янівське кладовище, де вони спочивають і нині. А Братське військове кладовище на Звіринці в 1950-х роках було ліквідовано, а землі віддані під розширення Національного ботанічного саду імені Гришка та наукові установи.
У 1990-х роках на Аскольдовій могилі на честь Героїв Крут було встановлено символічний дерев’яний хрест. У 2012 році його замінили на гранітний пам’ятник у формі козацького хреста.