1926 – народився Петро Розумий, член УГГ

1926, 7 березня у селі Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської області в селянській родині народився Петро Розумний – вчитель, правозахисник, член Української Гельсінської групи. Він належав до покоління дисидентів-правозахисників, які не лише виборювали права людини в умовах радянської тоталітарної системи, але й були очевидцями її найстрашніших злочинів.

Петро Розумний. Фото з особистого архіву Ірини Реви

Батько Петра походив із заможної родини – дід мав 50 десятин землі та багато поколінь досвіду предків. Через рік після народження сина родина переїхала на правий берег Дніпра, де були перелогові та цілинні землі, а селяни могли отримати до 12 десятин на сім’ю та на певний час звільнялися від податків. Так утворилося село Пшеничне Солонянського району Дніпропетровської області, де пройшло дитинство майбутнього правозахисника. 

Мистецтво господарювання Павло Розумний опанував якнайкраще та застосував на новому місці. Разом із кількома іншими селянами Павло Петрович утворили артіль, спільно придбали реманент для обробітку землі, і вже за кілька років батько Петра став найбагатшим господарем у селі. За це «влада пролетарів» оголосила його куркулем. 

У 1921 – 1922 роках, у розпал штучного голоду в Україні, Павло Розумний був учасником підпільної організації, яка називалася «Хлопці в шелюгах». Її учасники перехоплювали підводи з награбованим більшовиками зерном і повертали його власникам, а самі ховалися. Коли комнезамівці прийшли забирати коней в колгосп, він вигнав їх лопатою.  16 листопада 1932 року батька арештували і засудили до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на будівництві каналу «Москва-Волга», загинув під час утечі. Перед арештом встиг надійно заховати зерно, що дало можливість родиі вижити під час Голодомору. 

 Сам Петро ще підлітком змушений був кинути школу і піти працювати в колгосп, щоб прогодувати родину. У 16 років німці вивезли його до Німеччини як остарбайтера. Працював на мідноливарному заводі в місті Айслебені, Саксонія. У квітні 1945 року був звільнений американськими військами та мобілізований до Радянської армії. Служив у Польщі, потім у Карелії. У 1948 році, після демобілізації, вступив до Дніпропетровського інституту іноземних мов. 

Після закінчення інституту в 1952 році за розподілом потрапив до Почаєва Тернопільської області, учителем англійської мови. Познайомився з Євгеном Сверстюком, який опинився в Почаєві після закінчення Львівського університету, зійшовся з іншими дисидентами. Читав і поширював самвидав, слухав заборонений «Голос Америки». На подарованій Іваном Сокульським друкарській машинці виготовив 12 примірників праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У школі відмовлявся проводити з учнями атеїстичні бесіди, натомість давав читати «неканонічні» твори Василя Симоненка, Володимира Сосюри, Євгена Маланюка. 

Така поведінка не лишилася поза увагою радянських спецслужб. У 1961 році його з кількома однодумцями затримують, в домі проводять обшук. У 1967-му – за «націоналістичне відображення» представників української культури та науки заборонять викладати. А в 1969-му – новий «трус» та утримання під вартою.

В 1979 році приєднався до Української Гельсінської Групи – першої в СРСР організації, яка боролася з порушеннями прав людини, попри жорстокі репресії щодо її членів. «Коли я вступав у Гельсінкську Групу, то я вже вирішив остаточно і сказав собі, що я свідомо вирішив, що ризикую життям, але мушу, бо я вже далі не можу», – згадував пізніше Розумний. Реакція влади не забарилася – 8 жовтня 1979 року його арештували в селі Пшеничному, куди на той час переїхав у пошуках роботи та за сімейними обставинами. Формальна підстава – звинувачення у незаконному носінні холодної зброї (згадали про саморобний ніж, вилучений під час затримання в аеропорту в Улан-Уде, коли Розумний літав у Бурятію провідати засудженого Євгена Сверстюка).  Вирок – 3 роки позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. 

Фотокопія з архівно-кримінальної справи стосовно І.Г.Сокульського та Г.А.Приходька. Архів управління СБУ в Дніпопетровській обл.

Повернувшись із ув’язнення в 1982 році до рідного Пшеничного, працює в колгоспі, продовжуючи займатися правозахистом. У 1984 році їде на Далекий Схід забирати із заслання одну із засновниць УГГ Оксану Мешко. 11 березня 1988 року в числі дев’ятнадцяти членів УГГ підписує «Звернення УГГ до української та світової громадськости» про відновлення її діяльності. 

Був одним із засновників і головою Дніпропетровської філії Української гельсінської спілки, членом її Всеукраїнської Координаційної ради. На Установчому з’їзді УГС 29 квітня 1990 року був обраний секретарем у закордонних справах новоствореної Української республіканської партії. Брав активну участь у проведенні земельної реформи на селі, приватизації земельних ділянок. 

Помер Петро Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де лікувався. Похований там же, на цвинтарі «Дем’янів Лаз».