1805 – народився Дмитро Старицький, драматург

1805 року, 12 листопада – у селі Сторожове на Полтавщині народився український театральний діяч, режисер-аматор і драматург, автор драми «Послідній кошовий запорізький» Дмитро Старицький.

За даними дослідника Валерія Томазова, козацько-старшинський рід Старицьких походить від полтавського протопопа Луки Семеновича та його нащадків – полтавських і миргородських полкових сотників, хорунжих і обозних; котрі започаткували дві основні гілки роду – полтавську і миргородську. Дмитро Старицький – вихідець із полтавської, а до миргородської належали письменник Михайло Старицький та його дочки – знані українські інтелектуалки Людмила, Марія і Оксана.

Після здобуття освіти в кадетському корпусі, Дмитро Старицький кілька років провів на військовій службі. Але справжнє покликання знайшов у сценічному мистецтві, ставши на той час однією з ключових фігур у царині створення українських аматорських театрів.

Учасники  чернігівського українського драматичного аматорського гуртка «Товариства, кохаюче рідну мову». 1863 рік. Фото: choim.org

Перший аматорський театр створив у Чернігові разом із ще одним вихідцем із Полтавщини Опанасом Марковичем, істориком, фольклористом та етнографом, а також самодіяльним композитором. Обидва митці стояли біля витоків чернігівського «Товариства, кохаючого рідну мову». Письменниця Галина Тарасюк називала Марковича тим, «хто попри цинічно неприхований колоніальний гніт, не побоявся стати біля витоків українського національного духу». Також із «Товариством» тісно співпрацював байкар Леонід Глібов.

У Полтаві ж Дмитро Старицький став фундатором драматичного гуртка, який влаштовував вистави для містян. Виходив на сцену і як актор. Найбільшу славу здобув у ролі Возного у п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

У 1865 році Дмитро Старицький написав драму, присвячену Петрові Калнишевському – українському державному культурному та релігійному діячеві, останньому кошовому отаману Війська Запорозького Низового, політичному в'язню Російської імперії. Твір мав назву «Послідній кошовий запорізький». У ньому драматург звертається до доленосних і трагічних сторінок української історії – періоду ліквідації Російською імперією Запорізької Січі у 1775 році. Драма користувалася популярністю, входила до репертуару полтавського, чернігівського та інших тогочасних аматорських театрів, була важливим елементом формування національної історичної свідомості серед глядачів.

Помер після 1871 року в місті Красноград (нині Харківська область).