1905 – народився Іван Крушельницький, поет, жертва репресій

1905, 12 листопада в Рогатині (за іншими даними – в Коломиї) на Івано-Франківщині в родині відомого культурного діяча Антіна Крушельницького народився син Іван,  в майбутньому – талановитий письменник, перекладач, мистецтвознавець і графік, жертва сталінських репресій.

Іван Крушельницький. 1932 р. Фото: uk.wikipedia.org

Батько, Антін Володиславович, теж був письменником та літературним критиком, перекладав з німецької, французької, польської, російської мов, викладав у школах і був директором. Входив до Української Національної Ради, яка проголосила створення ЗУНР, а в квітні-липні 1919-го працював міністром народної освіти УНР в уряді Бориса Мартоса. Мама, Марія Степанівна – акторка театру «Руська бесіда», учениця Марії Заньковецької.

В родині було п’ятеро дітей – четверо синів і донька Володимира. Усі вони стали відомими людьми: Володимира – провідним дерматовенерологом, Богдан – економістом і педагогом, Тарас – письменником-сатириком, перекладачем, а ще – грав на скрипці і активно долучився до діяльності української скаутської організації «Пласт», Остап – дослідником кіномистецтва і журналістом.

Початкову, але дуже грунтовну освіту отримав удома, у 1922 році закінчив гімназію у Відні, куди виїхав з батьком, який очолив педагогічну місію УНР з метою організації друкування підручників для національної школи.

Вступив на філософський факультет Віденського університету; як вільний слухач відвідував лекції в Академії мистецтв та театральну школу. Перевівся до Карлового університету в Празі, який закінчив 1926. Володів 5-ма іноземними мовами, перекладав з німецької, французької, італійської та польської мов.

Ще в 1922 році почав друкувати вірші в періодиці, що виходила на території Австрії, зокрема, в галицькому «Літературно-науковому вістнику». Через два роки побачила світ його перша поетична збірка «Весняна пісня».

Після закінчення університету повернувся на Галичину, одружився з піаністкою Галиною Левицькою, працював учителем рисунку в приватній українській гімназії у Стрию, там же організував театральну школу.

Втім, його проукраїнська позиція не влаштовувала тодішню польську владу. У 1927 році Івану Левицькому була висунута підозра в протиурядовій діяльності з позбавленням права викладати в гімназіях. А через два роки його заарештували за зберігання нелегальної літератури і ув'язнили у Львівській тюрмі Баторія.

Іван Крушельницький. «Вілла в Родауні» (туш, перо). 1922 р. Фото: uk.wikipedia.org

Попри це, 1929-1932 роки були найбільш плідними в творчості Левицького. Родина переїжджає до Львова, Іван стає одним із засновників і редактором відділу поезії журналу «Нові шляхи», активно друкується в галицькій та радянській періодиці. У 1929 виходить друга збірка поезій «Юний спокій», пізніше побачили світ збірки «Радощі життя», «З-над прірви», «Бурі і вікна», драматична поема «Спір за мадонну Сільвію». Також був відомий як художник-графік, ілюстрував «Тіні забутих предків» Коцюбинського, власні збірки, видав альбом «Графіка І. Крушельницького».

На фоні польського тиску і політики пацифікації родина Крушельницьких все більше підпадає під вплив радянської пропаганди та лівих ідей. У 1931 році Іван стає одним із  організаторів у Львові Західноукраїнського мистецького об’єднання, що згуртувало митців-новаторів, та редактором його органу – «Альманаху лівого мистецтва». Учасники об’єднання підтримують контакти з українськими письменниками, надсилають свої твори. У 1932 році на конкурсі Наркомосу УСРР поема Івана Левицького «На скелях» була відзначена 1-ю премією.

Тоді ж він разом із сестрою Володимирою прийняли рішення переїхати до Харкова, на підрадянську територію. Працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту матеріальної культури, займався дослідженням західноукраїнського мистецтва, перекладав, виступав на сторінках періодики зі статтями на теми літератури і мистецтва. Через два роки до них приєдналися й інші члени родини – батько з мамою, брати з дружинами.

Родина Крушельницьких. Сидять зліва направо: Володимира, Тарас, Марія, Лариса (донька Івана), Антін. Стоять: Остап, Галина (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Фото з книги Лариси Крушельницької “Рубали ліс…” (Львів, 2001)

Це  була фатальна помилка – на той час маховик сталінських репресій почав набирати обертів. У ніч з 5 на 6 листопада 1934 Івана Крушельницького разом з братом Тарасом заарештовує НКВД за звинуваченнями «у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади». 1 грудні в Києві Івана і Тараса Крушельницьких, разом з Григорієм Косинкою, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським (усього – 28 імен) виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засудила до розстрілу. Невдовзі вирок було виконано.

За деякими даними, Івана Крушельницького таємно поховали в одній із братських могил на Лук'янівському цвинтарі, місце поховання не збереглося. 14 січня 1958 року був реабілітований.

У 1937 році радянська влада також розстріляла Антіна Крушельницького та трьох його дітей – доньку Володимиру та синів Остапа і Богдана.