1855 - народився Дмитро Яворницький, дослідник історії козацтва

1855, 6 листопада (25 жовтня за ст. ст.) в селі Сонцівка на Слобожанщині (нині – частина села Борисівка Харківського району Харківської області) в родині сільського диякона – Івана Якимовича Еварницького, вихідця зі слобідських козаків, та селянки – Ганни Матвіївни Терновської народився син Дмитро – в майбутньому видатний український історик, археолог, етнограф, письменник, дослідник козацтва, музеєзнавець.

Дмитро Яворницький. 1990-ті роки. Фото: istpravda.com.ua

Рід Яворницьких походив від галичан, з міста Явір. За дослідженнями самого Дмитра Івановича, його предки по чоловічій лінії втекли до Росії через гоніння православних християн. До 1918 року вчений писався як Еварницький, пізніше добився відновлення українського написання прізвища.

Початкову освіту отримав удома.  Далі навчався в Харківському повітовому училищі, у 1874 році вступив до Харківської духовної семінарії, але після 3-го курсу покинув її і вступив до Харківського Імператорського університету. Після закінчення університету був залишений як позаштатний стипендіат для підготовки до професорського звання, був обраний членом наукового Історико-філологічного товариства, яке діяло при університеті. Однак восени 1884 року його звільнили: за однією з версій – за звинувачення у сепаратизмі через надто активну популяризацію козацької спадщини, за іншою – він міг просто не скласти магістерську програму, яка була досить складною.

Історією козацтва Дмитро захопився ще в дитинстві. За його спогадами, поштовхом стала повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», яку вечорами читав батько. І з того часу хлопчик «став жити і марити ними». В університеті він почав збирати матеріали, і не тільки в архівах, але й в ході ініційованих ним же краєзнавчих, етнографічних та фольклорних експедицій, археологічних досліджень.

Дмитро Яворницький на розкопках. 1928 рік. Фото: istpravda.com.ua

Після залишення стін університету в травні 1885 року Яворницький переїхав до Петербургу, де виграв конкурс на посаду викладача в Миколаївському сирітському інституті. У 1886 році його прийняли до Імператорського археологічного товариства, і він почав брати участь в археологічних з'їздах. Продовжив систематизацію своїх напрацювань про козаків, і там же, в Петербурзі в 1892 році вийшов перший том його тритомної монографії «История запорожских козаков».

В Петербурзі ж у 1986 році зблизився з українською громадою, в тому числі познайомився з художником Іллєю Рєпіним. Він став головним історичним консультантом при написанні картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», допомагав із пошуком прототипів персонажів і навіть сам позував для образу писаря.

У 1891 році за наказом тогочасного міністра народної освіти Івана Делянова, Дмитру Яворницькому у категоричній формі заборонили викладати в навчальних закладах Російської імперії «за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии». Вчений деякий час сподівався отримати місце викладача в Полтавському інституті шляхетних дівчат, але зрештою був змушений погодитися на посаду молодшого чиновника з особливих доручень при генерал-губернаторові Туркестану і на два роки виїхати до Середньої Азії. Наслідком став «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в историческом, археологическом и этнографическом отношениях», який отримав величезне схвалення і резонанс. Яворницького нагородили за цю працю орденом Святого Станіслава III ступеня, Зіркою Бухари та чином колезького асесора. 

У квітні 1894 року Дмитро Яворницький повернувся до Москви для роботи в архівах. У той час – закінчив працювати над 2-м томом «Истории запорожских козаков», яка побачила світ через рік. Деякий час жив у Варшаві, працював при Варшавській казенній палаті, у цей час склав 4 магістерських іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету.  Повернувся в Москву, влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету. У 1902 році захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію за темою козацтва.

У тому ж 1902 році його запрошують до Катеринослава (нині – Дніпро) на посаду директора Музею старожитностей Катеринославської губернії. Це, як і дослідження історії козацтва, стало справою його життя. Він збагатив фонди музею від 5 тисяч експонатів на початку його роботи до 80 тисяч експонатів часів козаччини – в кінці. Паралельно викладав у школах та вишах, керував губернським архівним управлінням і науково-дослідною кафедрою українознавства. В часи Української революції 1917-1921 років створив кафедру українознавства в Катеринославському університеті.

В 1920-х роках став членом Всеукраїнської академії наук, видав перший том «Словника української мови», укладанню якого присвятив близько 40 років, працював в Інституті народної освіти у Катеринославі.

Дмитро Яворницький за робочим столом. 1930-ті роки. Фото: istpravda.com.ua

Йому дивом вдалося уникнути арешту, хоча він згадував, що не раз у «був на волосинку од смерті». У 1933 році в нього були обшуки, його звільнили з музею та університету. На фоні стресу він важко захворів – це, очевидно, і врятувало його від репресій. У 1937 році його знову спробували призначити одним із натхненників у справі так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля», але знову лишили в спокої – чи то через вік, чи через величезний авторитет в Україні.

Помер 5 серпня 1940 року. Був похований на кладовищі в Дніпрі, але в 1961 році за його заповітом і  клопотанням громадськості могилу було перенесено на територію історичного музею.