1936 – народився Богдан Горинь, дисидент

1936, 10 лютого у селі Кніселі Львівського воєводства Польщі (нині Жидачівського району Львівської області)  народився Богдан Горинь – відомий дисидент, журналіст, мистецтвознавець і політичний діяч, лауреат Шевченківської премії.

Богдан Горинь. 1965 рік. Фото з кримінальної справи. Джерело: nbuv.gov.ua

Для радянської влади родина Горинів була «неблагонадійною». Дід Богдана був першим головою Кнісельської сільської Ради в роки Західноукраїнської Народної Республіки. Батько хлопця був членом УВО, керував сільською «Просвітою» та районним осередком ОУН, за що тричі був репресований польською владою, пізніше пішов в УПА. Свій вплив на формування братів Горинів мав і двоюрідний брат мами, провідний діяч ОУН Микола Лебідь.

У грудні 1944 року радянська влада депортувала вагітну Стефанію Горинь з синами Михайлом і Богданом до Сибіру. Але по дорозі на заслання їм пощастило втекти, деякий час переховувалися в родичів у сусідніх селах, а в 1949 році вдалося легалізуватися в Ходорові. Репресій зазнала і родина мами: її батьків, брата та сестер було виселено до Середньої Азії (батьки там і померли), а одна з сестер потрапила до ГУЛАГ в Магадані. 

У Ходорові Богдан закінчив десятирічку і в 1954 році вступив на філологічний факультет Львівського державного університету. Крім літератури в університеті захопився мистецтвознавством, мав широкі знайомства в мистецьких та літературних колах, досліджував оточення Івана Франка, спілкувався із сучасниками поета Михайлом Возняком, Денисом Лукіяновичем, Михайлом Яцківим, записує їхні спогади.

Після закінчення університету учителював у середній школі № 7 міста Львова, пізніше влаштувався науковим співробітником львівського музею українського мистецтва (нині – Національний музей ім. митрополита Андрея Шептицького). Зійшовся з багатьма шістдесятниками, зокрема – і з членами київського Клубу творчої молоді «Сучасник», які часто приїжджали до Львова. 

За їхнім прикладом у 1963 році разом з братом Михайлом та іншими однодумцями організовує у Львові Клуб творчої молоді «Пролісок». Він організовує творчі вечори,   поширює самвидав, друкує на своїй друкарській машинці тексти, разом із житомирським письменником Анатолієм Шевчуком (братом Валерія Шевчука), який працював в обласній друкарні, вирізає лінотип для друку, сподівається організувати підпільну друкарню.

В серпні 1965 року Горинів арештовують, звинувативши в антирадянській пропаганді за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. На суді львівська інтелігенція, а також Іван Драч, Ліна Костенко, Іван Дзюба та Микола Холодний, які прибули з Києва, просять взяти Богдана, як наймолодшого, на поруки. Але суд відхилив прохання: Михайло отримав 6 років мордовських таборів, Богдан - три.

Довідка Богдана Гориня про звільнення з табору. 1968 рік. Джерело: nbuv.gov.ua

Ув`язнення відбував таборі № 11 у селі Явас Мордовської АРСР. В таборі познайомився з Левком Лук’яненком, Опанасом Заливахою, Іваном Гелем, Іваном Кандибою, Михайлом Сорокою, Юрієм Шухевичем, членами підпільної «Української робітничо-селянської спілки», очолюваної Левком Лук’яненком. Зібрані Богданом Горинем та Іваном Кандибою матеріали про членів цієї спілки у 1968 році були надруковані мюнхенським видавництвом «Сучасність» під назвою «Українські юристи під судом КГБ».

Після звільнення йому проблематично знайти роботу, тому за вісім років змінив багато посад. Був робітником у Роздолпромбуді, помічником бібліотекаря Ходорівського цукрокомбінату, малярем у львівському РБУ-3, потім – на реставрації у мукачівському замку «Паланок», опісля – кочегаром у дитячій лікарні. При цьому, продовжує підписувати листи-протести, зокрема, щодо суду над Святославом Караванським, Василем Риваком, Степаном Бедрилом. Втім, під час другої хвилі арештів інтелігенції у січні 1972 року йому пощастило уникнути арешту.

У 1976 році зближується з правозахисниками з Московської Гельсінської групи та Української Гельсінської групи, які часто бувають в його квартирі. Щоб контролювати Богдана Гориня, влада пропонує йому посаду мистецтвознавця у Львівській картинній галереї. За 13 років роботи в галереї він показав себе блискучим лектором та екскурсоводом. Втім, жодної з його мистецтвознавчих статей за цей час так і не дали надрукувати. 

Богдан Горинь та Опанас Заливаха на відкритті персональної виставки художника в Львівській картинній галереї. 1985 рік. Джерело: nbuv.gov.ua

Нова хвиля активності почалася з 1987 року, коли В’ячеслав Чорновіл відродив  свій опозиційний журнал «Український вісник» і запрошує Богдана Гориня до редколегії. Автором обкладинок журналу був Опанас Заливаха, у виготовлені тиражу яких допомагав львівський графік Богдан Сорока, син багаторічних політв’язнів радянських концтаборів – Михайла Сороки та зв’язкової Романа Шухевича – Катерини Зарицької.

У 1988 році бере активну участь у заснуванні Української Гельсінської Спілки, стає одним з організаторів Установчого з`їзду Народного Руху України. У 1990-му році разом з братом Михайлом обраний народним депутатом Верховної Ради України, а в 1994-му році – обраний повторно. Входив до керівних органів Української республіканської партії Левка Лук`яненка, а в 1997 році разом з братом заснував Республіканську християнську партію.

Після закінчення депутатських повноважень у 1998 році пішов з великої політики і зайнявся науковою діяльністю. Є автором книжок «Опанас Заливаха. Вибір шляху», «У пошуках берега», «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут», «Не тільки про себе» тощо, численних статей з питань літератури, мистецтва, психології творчості, історії, політики у періодичних виданнях. У 2019 році його праця «Святослав Гординський на тлі доби» була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка.