1875 – народився діяч ЗУНР Лонгин Цегельський
1875, 29 серпня в місті Камінці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька Львівської області) в родині місцевого священника народився Лонгин Цегельський – громадсько-політичний діяч, дипломат, юрист, журналіст, публіцист, один з провідних діячів Західноукраїнської Народної Республіки.
Лонгин Цегельський з батьками, 1878 р. Фото: www.radiosvoboda.org
Батьки походили з двох шляхетських руських (галицьких) родів – Цегельських та Дзеровичів.
Цегельські, вихідці з Полтавщини, неодноразово ставали членами духовних колегій місцевих діацезій. Далекий родич, Теодор Цегельський, став засновником однієї з промислових династій Познані, а батько Лонгина, Михайло, був пізніше віце-маршалком (заступником) очільника Кам’янецького повіту та фундатором місцевої «Просвіти».
Дзеровичі ж славилися своїми науковцями, котрі неодноразово ставали професорами провідних навчальних закладів Австро-Угорської монархії. Так, отець Юліан Дзерович викладав у Львівському університеті, а згодом очолив товариство «Просвіта» в часи Другої Польської Республіки.
Початкову освіту здобув у Камінці, потім навчався в Першій державній академічній гімназії у Львові. У 1894 році вступив на правничий факультет Львівського університету, а через 4 роки, по закінченні студій, вирушив на річну практику до Міністерства закордонних справ та посольства Австро-Угорщини у Швеції. Повернувшись, здобув ступінь доктора міжнародного права.
Проте, Лонгин все більше схиляється до політичної діяльності. Народницькі впливи творів Драгоманова та Шевченка, модерні ідеї територіальної окремішності, відображені в «Україна irredenta» Юліана Бачинського, разом з просвітницькою діяльністю власного батька сформували з Цегельського щирого поборника самостійної держави, згуртованої навколо неподільного українського народу.
У 1902 році долучається до організації селянських страйків на Галичині, а з 1905 року бореться за впровадження нової виборчої реформи та збільшення представницької квоти для української парламентської делегації. З 1908 року стає заступником посла (депутата) від власного округу в австро-угорському парламенті, а за три роки – одним з представників української парламентської делегації.
Бойова управа Українських січових стрільців. Відень, 31 березня 1915 року. Сидять (зліва направо): доктори В. Старосольський, Т. Кормош, К. Трильовський (голова), С. Томашівський, Д. Катамай (писар). Стоять: І. Боберський (скарбник), В. Темницький, доктор Л. Цегельський (заступник голови). Фото: www.radiosvoboda.org
У роки Першої світової війни був членом усіх провідних українських організацій Галичини: Головної української ради, Загальної української ради, Бойової управи УСС, Союзу визволення України. У складі австро-угорської дипломатичної місії здійснює візит до країн-союзниць монархії (Болгарії, Османської імперії, Німеччини) та позаблокових (Швеції, Румунії) держав. Під час цієї місії Цегельский відзначився як видатний публіцист. Його праці, присвячені українській та російській історії, а також есеї та статті, в котрих доводилася політична та стратегічна вигода існування незалежної української держави, неодноразово публікувалися там: «Україна ‒ колишня шведська союзниця» (Стокгольм, 1914 р.), «Самостійна Україна. Звідки взялися і що значать назви «Русь» і «Україна»» (Відень, 1915 р.), «Царська Росія – гнобителька народів» (Софія, 1914, Бухарест, 1914), «Україна, Росія і Туреччина» (Стамбул, 1915 р.).
З постанням Західноукраїнської народної республіки в листопаді 1918 очолює Державний секретаріат внутрішніх справ ЗУНР. Закон про тимчасову державну адміністрацію, запропонований Лонгином Цегельським, сприяв формуванню стійких державних інституцій «на місцях»: зберігалося випробуване часом австро-угорське законодавство, місцева адміністрація могла обиратися як Державним секретаріатом, так і місцевими громадами.
Іван Боберський, Михайло Волошин та Лонгин Цегельський у формі Українських січових стрільців (УСС), 1918 рік. Фото: www.radiosvoboda.org
18 жовтня 1918 року ввійшов до складу Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР, а на початку 1919 року призначений Державним Секретарем зовнішніх справ. Брав участь у підготовці попереднього договору про злуку між Директорією УНР та ЗУНР, котрий було письмово засвідчено обидвома делегаціями у Фастові на початку грудня 1918 року. Як голова галицької делегації 22 січня 1919 року був присутній на офіційних урочистостях у Києві з нагоди злуки обох державних утворів в єдину політичну одиницю.
Водночас, Цегельському вдалося налагодити зносини з представниками Антанти. Наприкінці січня – на початку лютого 1919 року було проведено перші зустрічі з представниками делегації, очолюваної генералом Жозефом Бартелемі. Було узгоджено попередній план припинення війни з Польщею та збереження підвладної ЗУНР території. Цей проєкт, у майбутньому, мав стати підмурком визнання альянтами української державності. У зв’язку з внутрішніми неузгодженостями серед членів галицького уряду, договір так і не був укладений.
Завершив свою політичну діяльність на посаді очільника дипломатичної місії ЗУНР в США у 1921 році. Проте, до кінця свого життя залишився відданим українській справі. До осені 1927 року. викладав українознавчі студії в протестантській семінарії у Блумфілді, а в 1940 році став одним із засновників Українського конгресового комітету Америки (УККА).
Помер 13 грудня 1950 року в Філадельфії. Похований на цвинтарі Факс-Чейз.
За матеріалами досліджень Павла Гай-Нижника, Ярослава Дашкевича, Мар`яни Полич та ін.