1866 – народився Юрій Міхновський, архієпископ УАПЦ
1866, 30 січня у селі Піщана Золотоніського повіту Полтавської губернії у родині священника народився Юрій Міхновський, архієпископ УАПЦ, останній настоятель Софійського собору в Києві часів більшовицького терору, жертва репресій.
Юрій Міхновський. 1921 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Належав до давнього козацько-священницького роду Міхновських, був далеким родичем ідеолога самостійності України Миколи Міхновського.
Змалку, за прикладом батька, обрав шлях душпастиря. Після закінчення Полтавської духовної семінарії служив дяком у Золотоніському повіті. У 28 років був рукоположений на священника, мав парафії в Нових Санжарах, потім – у Золотоноші, у селах Богдани на Золотоніщині і в Комарівці на Переяславщині. Був прихильником українізації громадського та церковного життя.
У 1917 році підтримав рух за Українську Автокефальну Церкву. Був делегатом Полтавського єпархіального з'їзду, який гаряче схвалив ідею автокефалії. Коли в жовтні 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський православний церковний собор, Юрій Міхновський став одним із архієпископів, висвячених за традицією Александрійської церкви через групове рукопокладання священників. У його архієрейській хіротонії взяли участь митрополит Василь Липківський, архієпископи Нестор Шараївський, Іоан Теодорович та Олександр Ярещенко.
Делегати І-го Всеукраїнського Православного Церковного Собору. Київ, жовтень 1921 р.. Фото: uk.wikipedia.org
Після Собору очолив парафію УАПЦ при Борисоглібському соборі в Чернігові, був правлячим архієреєм Чернігівської єпархії УАПЦ, пізніше – правлячим архієреєм Золотоніської церковної округи, де організував повітову церковну раду, що об'єднала 10 парафій. Через стійку проукраїнську позицію мав постійні утиски від більшовицьких каральних органів: у владики тричі брали підписку про невиїзд, забороняли проповідувати, накладали на церкву величезні податки, які були відвертим грабунком.
На Другому Всеукраїнському православному соборі 24 жовтня 1927 обраний членом Вищого церковного суду. На той час йому дозволили мати лише одну парафію в Іллінській церкві селі Прохорівка на Канівщині. Коли в 1932 році більшовики заарештували настоятеля Софійського собору в Києві архієпископа Київського Костянтина Малюшкевича, замінив його на посаді. Під час Голодомору - геноциду українського народу 1932–1933 років організував при Софійському соборі допомогу постраждалим від голоду.
В 1934 році Софійський собор закрили. Міхновський служить в церкві Богородиці Пирогощіі на Подолі як вікарій митрополита Харківського і всієї України Івана Павловського. Після знищення церкви більшовиками обоє служили у храмі святого Миколая (Притиска).
Більшовицька реакція наростає, церкви закриваються і знищуються або перетворюються на клуби, склади хімікатів, зерносховища. У 1936 році Міхновському під страхом смертної кари заборонено служити, шириться кампанія з його дискредитації. Він організовує збір підписів за відкриття бодай одного українського православного храму в Києві. Продовжував служити у підпіллі - в помешканнях парафіян.
11 липня 1937 року його арештовують, звинувативши в контрреволюційній діяльності. Проходив по одній репресивній справі з архієпископом Київським Володимиром Самборським, був засуджений до розстрілу.
16 жовтня 1937 року вирок було виконано. Місце поховання невідоме, найвірогідніша версія – Биківнянський ліс.