1865 – народився Марко Грушевський, етнограф, церковний діяч
1865, 7 травня (25 квітня за ст. ст) в селі Худоліївка Чигиринського повіту на Київщині в родині дяка місцевої церкви святої Параскеви народився Марко Грушевський. Він стане відомим етнографом та громадським діячем, одним із фундаторів УАПЦ і перших її єпископів, напише дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу».
Марко Федорович Грушевський з родиною. Фото: immh.kyiv.ua
Марко був третім у родині, де з одинадцяти дітей вижило восьмеро. За родинною традицією, обрав духовний шлях, тим більше, що батькове дяківство надавало право навчатися у вищих школах, чого, за тодішніми законами, не дозволялося щодо простого селянства. Закінчив Черкаське духовне училище (бурсу) та вступив до Київської духовної семінарії (батько його на той час помер, тож хлопця, як сироту, зарахували на казенне утримання).
В семінарії організував конспіративний українофільський гурток, налагодивши контакти з однодумцями з Університету Святого Володимира. Був знайомий з діячами київської Старої громади – Іваном Нечуєм-Левицьким, Володимиром Антоновичем, Олександром Кониським. Підтримував зв’язки і зі своїм далеким родичем по батьковій лінії Михайлом Грушевським. У 1887 році у львівському часописі «Правда» вийшли друком його оповідання «Мужицька совість» і «Підслухана розмова».
Після закінчення семінарії повернувся до рідної Худоліївки, де взявся учителювати в церковно-парафіяльній школі, а згодом – у селі Чорнявка Черкаського повіту. Вчителювання поєднував із церковною службою (був псаломником Петропавлівської церкви в Чорнявці, а після того, як відмовився від посади на користь молодшого брата Макара, деякий час працював псаломником у київській Андріївській церкві).
У 1897 році був висвячений на священика і направлений до Михайлівської церкви в селі Суботів (нині Чигиринського району Черкаської області).Тут він, крім прямих обов’язків, переймався професійним і фаховим розвитком сільських дітей, молоді. А також узявся збирати різноманітний матеріал з етнографії, фольклористики та історії. Він записував перекази місцевих селян про козацько-гайдамацьку минувшину Чигиринщини, пісні, приказки, традиції повір’я. Пізніше все це знайшло вираження у працях «Дитячі забавки та гри усякі» (1904), «Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897‒9» (1909), «З життя селян на Чигиринщині» (1914). А двотомник «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» (1906‒1907) високо оцінив Іван Франко.
Діяльність Марка Грушевського не лишилася непоміченою царською охранкою. Священника звинувачують в українофільстві й підбурюванні селян проти царського режиму і переводять у Покровську церкву містечка Таганча Канівського повіту. Тут він теж, разом з дружиною, Марією Іванівною, організовує українську громаду, піклується про бібліотеку.
У 1918 році Грушевські переїжджають до Києва, де Марко Федорович долучається до організації Першого Всеукраїнського Церковного Собору, на якому було проголошено створення Української автокефальної православної церкви. У 1922 році його висвячують на єпископа, через чотири роки він стає членом Президії Всеукраїнської Православної Церковної Ради та долучається до редколегії журналу «Церква і життя». Займається перекладами богослужебних книг українською мовою. В архівах Київської духовної консисторії йому вдалося розшукати відомості про кілька поколінь своїх предків і скласти генеалогічне дерево роду Грушевських.
Але українське відродження, а тим більше – відродження УАПЦ, не входило до планів більшовиків. У 1927 році влада фабрикує «Другий Собор УАПЦ», змусивши митрополита Василя Липківського під загрозою арешту і заслання всіх його учасників скласти свої повноваження. А в 1930 році УАПЦ було зліквідовано. Всіх єпископів, у тому числі і Марка Грушевського, змусили зректися духовного сану.
Це зречення, як згадував сам Марко Федорович, «було розтиражоване по майже усіх українських органах друку». Але полегшення його становища не принесло. Виборчого права, навіть формального, він не отримав, на роботу його не брали, ледве вдавалося влаштовуватися сторожем чи двірником. У 1938 році його арештовують як «антирадянський елемент». Утримували в Лук'янівській в'язниці.
9 серпня 1938 року Особлива трійка УНКВД по Київській області засудила священника до розстрілу. 2 вересня вирок було виконано. Реабілітовано в 1989 році.
Місце поховання Марка Грушевського досі невідоме. Найімовірніше, воно десь поміж сосон Биківнянського лісу. Восени 2012 року з ініціативи Елеонори Коваль, онуки Марка Грушевського, на одній із сосон там встановили пам’ятну табличку.
При підготовці матеріалу використані дослідження Миколи Кучеренка та Музею Михайла Грушевського.