100 років тому уряд Директорії проголосив автокефалію Української Православної Церкви
1 січня 1919 року Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою урядовим законом проголосила автокефалію православної церкви в Українській Народній Республіці.
Закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви» визначав, що Верховна церковна влада в Україні позбавляється будь-якої залежності від Всеросійського Патріарха і переходить до Всеукраїнського церковного собору. Між соборами справами церкви має займатися незалежний від Всеросійського патріарха Український церковний Синод, який складатиметься із двох єпископів, одного архіпресвітера, одного пресвітера, одного диякона та трьох мирян. До компетенції Святого Синоду належать справи релігії, адміністрації, матеріального постачання, навчання, перевірки та судів. На засіданнях Святого Синоду мав бути присутній представник уряду, чиїм обов'язком був нагляд за дотриманням законів держави, впровадження рішень Синоду, що не порушують інтересів Республіки.
Закон про автокефалію Директорії УНР став серйозним поштовхом для розвитку процесів створення української національної православної церкви і позбавлення її впливу РПЦ, які почалися після лютневої революції 1917 року та зречення престолу імператора Миколи ІІ. Фактично, українська церква мала шанс стати незалежною від РПЦ ще в січні 1918-го, але наступ більшовиків завадив довести справу до кінця. Уже влітку 1918 року проросійська більшість взяла реванш, позбавивши повноважень 82 делегатів Собору, які були прихильниками автокефалії.
Закон 1 січня 1919 року «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви» став одним із перших законодавчих актів Директорії після прибуття до Києва. Міністр культів в уряді Петлюри Іван Липа розпочав підготовку до нового Всеукраїнського Православного Церковного Собору. Але реалізувати ці плани не вдалося: уже наприкінці січня – на початку лютого 1919 року влада Директорії залишила Київ.
Лише у жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви. Першим митрополитом УАПЦ було обрано Василя Липківського. Оскільки на Соборі не було жодного єпископа, які лишалися під впливом РПЦ, для створення єпископату УАПЦ вирішила скористатися традицією Александрійської церкви, за якою допускалася висвята єпископів через групове рукопокладання священиків. Кандидати на владик були ретельно визначені Собором та проголосовані — до єпископату увійшли найвидатніші священики.
До створення УАПЦ долучилися відомі моральні авторитети того часу – академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, професори Володимир Чехівський, Василь Данилевич Григорій Стороженко та Петро Стебницький, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська, Павло Тичина та Григорій Косинка.
