Спільна розмова про історичну пам’ять обох народів: про що говорили у перший день Польсько-українського конгресу істориків у Баранув-Сандомирському

Польсько-український конгрес істориків, який стартував 6 травня 2026 року в Барануві-Садомирському, Польща, зібрав понад 100 фахівців, дослідників та істориків з обох країн. Протягом трьох днів фахівці з Польщі та України дискутуватимуть щодо історичних питань, пов'язаних спільною пам'яттю обох народів.

Перший день розпочався з урочистостей, під час яких представники влади Польщі та України наголосили на важливості цього Конгресу та висловили підтримку ініціативі довготривалого і ґрунтовного діалогу, акцентуючи увагу на продовженні подібних ініціатив між народами.

На першій сесії, що розкривала тему термінології, доктор історичних наук Лукаш Адамський зазначив, що обом сторонам необхідне спільне поняття річпосполитого простору, і саме такого, яке дозволить врахувати в цьому не лише історію польського народу, але й історію Русі, Лівонії, Пруссії та Ліфляндії.

Наталія Старченко звернула увагу на те, що дорозділову Річ Посполиту не слід зводити до національної польської держави. Загалом, у першій сесії конгресу дослідники зосередилися на мові опису історії: на тому, як терміни впорядковують дискусію, але також на тому, як вони можуть призводити до анахронізмів і спрощень.

Одним з важливих аспектів розмови була пропозиція розглядати дорозділову Річ Посполиту як багатоетнічний, багатомовний і багатоконфесійний політичний простір, а не виключно як проєкт однієї модерної національної спільноти. Цю тему розвивали також проф. Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, вказуючи на корисність поняття «річпосполитський», та проф. Наталія Старченко, підкреслюючи множинність давніх ідентичностей і потребу бачити в цій історії також руський досвід.

«Проф. Старченко закликала відійти від ототожнення тієї Речі Посполитої з Польщею. Це важлива теза, але якщо ми хочемо бути послідовними, мусимо також запитувати, якими поняттями користувалися люди тієї епохи і коли змінювалася свідомість еліт Речі Посполитої», – зазначив д-р Лукаш Адамський.

Він звернув увагу на інший бік проблеми: поняття не можуть бути лише зручною корекцією сучасної чутливості, а мають перевірятися щодо джерел, мови епохи та змінних значень. У цьому ж дусі говорив також проф. Мацей Яновський, нагадуючи, що історичні категорії можуть бути корисними для дослідження, але потребують чіткого обґрунтування. Олександр Зайцев підтримав потребу перегляду усталених наративів, водночас застерігаючи від створення образу давньої Речі Посполитої як безконфліктного простору. Проф. Кароль Полейовський і д-р Олександр Алфьоров натомість підкреслювали, що спільна мова не означає однакових оцінок, але дозволяє точніше описувати відмінності.

Наступна сесія «Русини і поляки X–XVI ст.» перенесла учасників у Середньовіччя та ранньомодерну добу — від відносин русинів і поляків у X–XVI століттях до історії земель Русі в дорозділовій Речі Посполитій.

«Польща і Русь фактично були в одному культурному світі», – сказав проф. Павел Жмудзький, вказуючи на подібності між «Польською хронікою» Галла Аноніма та «Повістю минулих літ».

Друга сесія Польсько-українського історичного конгресу була присвячена відносинам русинів і поляків у X–XVI століттях. Дослідники зосередилися на взаємному проникненні двох світів через династичні контакти, шлюби, військові походи, міграції еліт, спільні культурні коди та місця пам’яті.

Під час панелі учасники наголошували, що шість століть польсько-руських відносин неможливо описати як статичну систему. Спроба замкнути цю історію в категоріях сучасних націй призводить до спрощень та анахронізмів. Також постійно поставало питання: як говорити про Середньовіччя мовою, зрозумілою сучасному читачеві, не втрачаючи складності епохи.

«Наші історії тут дуже тісно переплетені. Ми не можемо переносити сучасні категорії на досвід минулого», – підкреслювала проф. Тетяна Гошко.

Проф. Ієронім Ґраля звертав увагу на спадщину Рюриковичів як важливий елемент польської політичної та символічної історії. Проф. Мирослав Волощук розповів про масштаб династичних, військових і міграційних контактів між землями П’ястів і Русі. У своїх коментарях проф. Віталій Михайловський та д-р Віталій Нагірний звертали увагу на проблему популяризації знань: історія Середньовіччя потребує мови, яка була б доступною, але водночас стійкою до спрощень.

Під час третьої сесії, що розповідала про землі Русі в дорозділовій Речі Посполитій, проф. Анджей Ґіль зазначив: «Русь справді існувала, не лише як ідея, а й як структура: вона мала свої інституції, свою адміністрацію та свою пам'ять».

Загалом, у сесії Польсько-українського історичного конгресу дослідники обговорювали місце руських земель у Короні Королівства Польського та Великому Князівстві Литовському, а також процеси, які формували політичне, релігійне та соціальне життя давньої Речі Посполитої.

Дискусія зосередилася, зокрема, на обставинах приєднання руських земель до Корони, значенні Люблінської унії, ролі Церкви, змінах в елітах та відносинах між релігійною, регіональною та політичною ідентичністю.

Дослідники наголошували, що давню Русь неможливо описувати лише через сучасні національні категорії. Ідентичність є динамічним явищем, що залежить від релігії, регіону, соціального статусу та змінних політичних реалій.

«Питання про ідентичність є складним, і немає однозначної остаточної відповіді», – сказав проф. Максим Яременко.

Проф. Томаш Кемпа звертав увагу на зростаючу суб'єктність руської шляхти після Люблінської унії та її участь у політичному житті всієї Речі Посполитої. Проф. Олексій Сокирко говорив про Гетьманщину як політичну реальність, яка приймала та трансформувала частину попередніх конституційних моделей і політичної мови давньої Речі Посполитої. Д-р Ігор Тесленко підкреслював важливість досліджень еліт, родів та соціальних практик для кращого розуміння світу давньої Русі.

Aото – Marek Gorczyński.