Биківнянська трагедія

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» разом із Українським інститутом національної пам'яті проводять спільну інформаційну кампанію «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил».

На таємній спецділянці НКВД УРСР у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок десятки тисяч жертв Великого терору. На думку істориків, загальна кількість розстріляних, похованих у Биківні, може становити від 20 до 100 тис. осіб. Серед них – священики й науковці, селяни й робітники, художники й письменники, актори й інженери, композитори й держслужбовці. Проте дуже важливо за величезними цифрами бачити окремі долі, персональні історії та конкретні імена. Биківнянські могили – братські, але не безіменні.

Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли десятки тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» - місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР упродовж 1937-1941 років. В архіві столичної міськради зберігається рішення президії Київської міської Ради трудящих від 20 березня 1937 року про виділення земельної ділянки для «спеціальних потреб» НКВД УРСР. Йдеться, про частину лісового масиву –– площею 4,5 га в районі 19-20 кварталів Дарницького лісництва (дані польських військових топографів свідчать, що насправді розмір поховання – 5,3 га). Ця територія була обнесена високим зеленим парканом – 2-3 м й перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВД.

Під прикриттям ночі до Биківнянського лісу звозилися тіла замордованих у київських катівнях НВКД: Лук’янівській в’язниці; внутрішній в’язниці НКВД по вул. Короленка (тепер – Володимирська); Київському управлінні НКВД по вул. Рози Люксембург (тепер – будівля Українського інституту національної пам’яті, вул. Липська, 16), але найбільше – приміщенні НКВД по вул. Інститутській (нині – Жовтневий палац). Експерти, що досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі і неодмінно засипались вапном. Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може ставити від 20 до 100 тисяч осіб. За даними, опрацьованими співробітниками Галузевого державного архіву СБУ та Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», встановлені прізвища понад 18,5 тис. осіб, яким були винесені вироки в Києві і які поховані в Биківні. Лише на підставі документів трійки НКВД у 1937-1938 роках у Києві було розстріляно 15 тис. осіб. Найбільше число розстрілів припадає на 19 травня 1938 року –  на підставі рішень трійки НКВД за ніч у київських в’язницях розстріляли  563 людини.

У Биківні поховані тисячі митців, священників, освітян, науковців, управлінців та службовців усіх рівнів, селян і робітників.

За іронією долі, злочин комуністів у Биківні був викритий за часів німецької окупації. У 1941 році німці, за участю представників Міжнародного комітету Червоного Хреста і місцевого населення, провели розкопки в Биківнянському лісі. Інформація про масові радянські поховання в Биківні з’явилася в пресі. Історик Юрій Шаповал стверджує, що німці навіть хотіли увічнити пам'ять жертв. У 1944, 1971 і 1987 роках в Биківні працювали три радянські спеціальні урядові комісії, кожна з яких приходила до однозначного висновку: в Биківнянському лісі поховані жертви саме нацистських окупантів.

Завдяки зусиллям громадськості, численним публікаціям в пресі, оприлюдненню свідчень очевидців, 5 грудня 1988 року Прокуратура УРСР порушила кримінальну справу № 50-0092. За результатами проведеного слідства встановлено, що у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу у 1937-1941 роках проводились таємні поховання осіб, розстріляних у київських в’язницях НКВД УРСР. 21 березня 1989 року, остання урядова комісія у зміненому складі засвідчила, що рештки тисяч людей, знайдені у Биківнянському лісі, належать жертвам масових політичних репресій сталінського режиму 1937-1941 років.

15 липня 1988-го у Биківні відбувся перший альтернативний мітинг. А вже 1994 року був заснований Биківнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного режиму, який тепер є Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Указом Президента України Віктора Ющенка «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» офіційно встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який щороку відзначається в третю неділю травня. В цей день до Биківнянських могил з’їжджаються сотні людей – родичі загиблих і колишні політв'язні, представники державної та міської влади, громадських організацій і релігійних кіл, щоб поклонитися праху тисяч безвинно репресованих людей, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті.