Роль Української Гельсінської спілки в розвитку екологічного руху в Україні

                                                                                                                                  Перга Т.Ю.

кандидат історичних наук

старший науковий співробітник

ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

УДК 94:342.7

Роль Української Гельсінської спілки в розвитку екологічного руху в Україні

Велику роль у здобутті Україною незалежності у 1991 р. відіграла Українська Гельсінська спілка (УГС). Зламавши стіну страху, яким була наскрізь просякнута свідомість населення радянської України, вона проклала шлях не лише таким масовим демократичним організаціям, як Товариство української мови ім. Т. Шевченка, Всеукраїнське історико-просвітницьке товариство «Меморіал», а й першим екологічним неформальним групам, зокрема Асоціації «Зелений світ», яка наприкінці 1980-х рр. перетворилась на найбільш впливову неурядову організацію у цій царині. Водночас у сучасній українській історіографії зв’язок правозахисного й екологічного руху досліджений недостатньо. Це актуалізує розкриття ролі УГС у розвитку перших природоохоронних організацій, зокрема вимог, які були сформовані українським суспільством після Чорнобильської аварії.

Перебування України у складі СРСР призвело зо загострення екологічної ситуації в республіці наприкінці 1980-х рр. Незбалансована індустріалізація – Україна розглядалась, як промислове осердя СРСР – спричинила серйозне погіршення стану довкілля в республіці. Безконтрольне свавілля центральних московських міністерств-монополістів, які приймали рішення стосовно економічного розвитку Української СРСР при потуранні місцевих органів влади призвели до того, що загальне техногенне й антропогенне навантаження в УРСР було в десятки разів вищим, ніж у середньому в СРСР, а в окремих регіонах гранично допустимі норми забруднення землі, води й повітря було навіть перевищено. Україна займала близько 3,7% території колишнього СРСР, однак на неї припадало майже 25% промислового забруднення, що продукувала радянська економіка. Також з 1977 по 1989 рр. були введені в експлуатацію 16 енергоблоків загальною потужністю 14800 МВт на 5 атомних станціях (40% загальної кількості атомних енергоблоків). Результати панування тоталітарного режиму та диктату комуністичної партії унаочнила аварія на Чорнобильській АЕС. Внаслідок катастрофи продукти радіоактивного розпаду забруднили 4,6 млн. га сільгоспугідь (у тому числі 3,1 млн. га ріллі) і 4,4 млн. га лісів. В Україні внаслідок катастрофи постраждали 3,4 млн. осіб [1, c.242].

Чорнобильська катастрофа показала неготовність і неспроможність влади адекватно відреагувати на цю біду. Найбільше збурення у населення республіки викликали спроби приховати правду про аварію, применшити її масштаби і наслідки для здоров’я громадян, несвоєчасні та неповні рекомендації щодо убезпечення населення від впливу радіації. Це породило невдоволення існуючою політичною системою і думки, що лише незалежний шлях розвитку надасть можливість самостійно вирішувати долю атомних станцій, які перетворились на загрозу існуванню української нації. У суспільстві почало утверджуватись переконання, що причини загострення екологічної ситуації слід шукати у функціонуванні тоталітарної системи, а для колишніх республік СРСР – також у перебуванні в складі союзу та колонізаторській політиці щодо них з боку центру. Розв’язання Чорнобильської проблеми почало пов’язуватись з демократизацією суспільства, досягненням суверенітету і отриманням права самостійно вирішувати проблеми розвитку республіки.

В українських реаліях екологічний сегмент протестного руху набув форму політичної боротьби соціальних суб’єктів, у політичній самосвідомості яких виникло невдоволення «системою», політикою влади. Чорнобильська (а відповідно – й екологічна)  тема стала однією з головних у формуванні національно-визвольного руху в Україні, що ставив за мету вибороти незалежність України.

Вже в 1987 р. в Україні почали з’являтися перші неформальні об’єднання (клуби за інтересами, політико-культурологічні об’єднання), які досить швидко політизувались. У 1987 р. були утворені: Український культурологічний клуб (УКК), «Товариство Лева» (Львів), Клуб «Спадщина» (Київ), Студентське об’єднання «Громада» (Київ) та багато інших груп. У своїй діяльності вони піднімали не лише питання розширення використання української мови, збереження українських культурних традицій, національної символіки, а й екологічні проблеми. Головними у цьому контексті були питання припинення будівництва нових атомних станцій, нових блоків на тих станціях, що вже були побудовані, а також закриття промислових підприємств, які забруднювали навколишнє середовище і створювали небезпеку для жителів розташовані поряд населених пунктів.

Серед них варто виділити створену в 1988 р. Українську Гельсінську Спілку. У документах КДБ вона неодноразово згадується як неформальна група, члени якої «інспірують багатолюдні зібрання для висунення різного роду необгрунтованих вимог і провокаційних гасел з метою залучення широкого кола осіб до антигромадської діяльності» [2].

Діяльність УГС сприяла не лише формуванню в українському суспільстві кінця 1980-х рр. протестних настроїв, розуміння злочинного характеру існуючого тоталітарного оежису та визріванню ідеї незалежності України, а й конкретних екологічних вимог до місцевої і центральної влади, що стосувалися майбутнього розвитку республіки. Архівні матеріали дозволяють відтворити низку вагомих кроків УГС у цій царині.

Члени УГС неодноразово брали участь у відзначенні річниць Чорнобильської аварії, в екологічних мітингах, які наприкінці 1980-х рр. прокотилися Україною. Наприклад, у доповідній Першому секретарю ЦККПУ В. Щербицькому голова КДБ УРСР Н. Голушко сповіщав, що «підготовка першого санкціонованого владою екологічного мітингу в Українській СРСР, що відбувся у Києві 13 листопада 1988 р. привернула увагу не лише екологічних неформальних груп, а і таких неформальних об’єднань суспільно-політичного характеру, як «Український демократичний Союз», «Український культурологічний клуб» та «Українська Гельсінська спілка»,  лідери яких, за висловами агентів КДБ, «виступали з націоналістичними та демогагічними лозунгами, у ряді випадків – з екстремальних позицій». «Вони намагались використати цей захід для пропаганди політичної платформи УГС, дискредитації проекту Закону про вибори, отримання підтримки для висування своїх представників кандидатами в депутати на майбутніх виборах до Верховної Ради СРСР».

Зокрема від імені УГС на мітингу виступив О. Шевченко, який зачитав звернення, що містило вимоги стосовно проведення всенародного референдуму, в ході якого «український народ має заявити свою волю до життя», закликав усіх присутніх підписатися під зверненням до Президії Верховної Ради СРСР з вимогою припинити обговорення законопроекту про вибори до Верховної Ради СРСР, так як його вимоги «обмежують права усіх союзних республік і націй», що було записано на магнітну плавку з метою передачі її за кордон. Обговорюючи результати мітингу, вони назвали його «початком нового руху» [3].

У цьому контексті варто наголосити, що особливістю українського екологічного руху зазначеного періоду є тісний зв’язок з національним і правозахисним рухом, які були складовими більш широкого протесаного руху, що охопив більшість регіонів України. Адже як політичні, так і екологічні вимоги, що висували учасники протестів і мітингів, спрямовувалися на зміну існуючого політичного режиму.

Зокрема виступаючі на першому екологічному мітингу 13 листопада вимагали прийняття кардинальних заходів по оздоровленню екологічної ситуації, аж до ліквідації існуючих атомних станцій і підприємств хімічної промисловості. В якості причин існуючої негативної ситуації були названі ігнорування всесоюзним міністерством інтересів союзної республіки при будівництві та експлуатації екологічно безпечних підприємств, нездатність керівництва міністерств і відомств, депутатів Верховної Ради Української РСР контролювати  екологічну ситуацію та об’єктивно інформувати про неї населення України. Ці вимоги лягли в основу фінального документу мітингу – «Звернення» до існуючої влади [3].

Розвиваючи ці ідеї, у грудні 1989 р. УГС підготувала звернення до уряду Української РСР та  Радянського Союзу щодо розвитку атомної енергетики в Україні. Воно було також розповсюджено на П'ятому Всесвітньому конгресі вільних українців. Вимоги, викладені у ньому, перегукуються з тими, що були проголошені в резолюціях, прийнятих на екологічному мітингу у Києві.

У ньому зазначалося, що «внаслідок централізованої кримінальної політики сталінсько-брежнєвського керівництва, яке нехтувало інтересами суверенних республік та  в результаті безвідповідальності місцевої влади, яка продала Україну правлячій мафії, республіка перенасичена енергогенеруючими потужностями, а також підприємствами металургійної та хімічної промисловості, які випускають найбільшу кількість відходів».

Наголошувалося, що «Україна стає всесоюзним реактором, а в перспективі - всесоюзним або навіть всесвітнім кладовищем», адже радянське керівництво продовжувало будувати реактори на Рівненській, Південно-Українській, Хмельницькій та Запорізькій атомних електростанціях. На додаток, ігноруючи громадські протести, продовжувалося будівництво Кримської атомної станції і атомної станції навіть в історичному центрі України - Чигирині.

Проводячи паралелі з голодомором 1930-х рр. та нагадуючи, що  українські вчені, письменники та громадські активісти звернулися до відповідних органів влади і до учасників 19-ї конференції КПРС з вимогою припинення подальшого розширення атомної енергетики в Україні, автори відозви закликали українське суспільство згуртуватися і припинити свавілля влади. Наголошуючи на історичній відповідальності за подальшу долю України, представники УГС закликали: негайно припинити будівництво Кримської та Чигиринської атомних електростанцій; припинити експлуатацію Чорнобильської атомної станції та перетворити її в резервну і попереджувальну зону міжнародного значення; заборонити будівництво нових реакторів на існуючих атомних електростанціях; підготувати та оприлюднити план поступової поетапної ліквідації всіх існуючих атомних електростанцій в Україні, які необхідно замінити альтернативними  джерелами виробництва електроенергії; закрити екологічно шкідливі виробничі потужності у зонах промислового перевиробництва і щільного заселення [4]. Аналіз цього документу вказує на політичний характер цих вимог, адже їхнє виконання передбачало розширення суверенітету України і навіть зміну існуючого в СРСР політичного ладу.

Таким чином, УГС мала значний вплив на формування програмних засад екологічного руху в Україні наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. Їх політичний характер сприяв розхитуванню основ існуючого тоталітарного режиму і зростанню протестних настроїв, що зробило внесок у розпад СРСР і здобуття незалежності України.

Література:

1. Гавриленко О.П. Екогеографія України. Навч. посіб. / Гавриленко О.П.– К., 2008. – 646 с. 
2. Спільний Лист голови Голови КДБ УРСР Голушка та Міністра внутрішніх справ УРСР І.Гладуша від 02.08.1988 р. «О срыве антиобщественной акции националистических элементов» Електронний архів визвольного руху. URL: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11235/ (дата звернення 19.10.2018).
3. Інформаційне повідомлення КДБ УРСР до ЦККПУ від 14.11.1988 р. «О состоявшемся в г. Киеве митинге по проблемам экологии». Електронний архів визвольного руху. URL: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11231/ (дата звернення 19.10.2018).
4. Ukrainian Helsinki Union's statement and petition on nuclear plants. Ukrainian