1842 – народився Микола Лисенко, композитор, основоположник української класичної музики

1842, 22 березня у селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії у дворянській родині  народився Микола Лисенко – знаменитий український композитор, піаніст, хоровий диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

Микола Лисенко

Початкову освіту Микола отримав від мами, Ольги Єреміївни вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат в Петербурзі, яка вчила його семи мовам, музиці, танцям, гарним манерам. У 10 років вступив до приватного чоловічого пансіону в Києві, а пізніше закінчив 2-гу Харківську гімназію – привілейований навчальний заклад, який свого часу закінчили видатні вчені Ілля Мечников, Олександр Потебня, Микола Сумцов. Ще під час навчання в пансіоні починає записувати народні пісні. Згодом успішно виступає у студентських концертах. Вивчає музичні твори.

У 1859 pоці Mикола Лисенко вступає до Харківського університету. Але, провчившись рік, переводиться на природничий відділ фізико-математичного факультету університету Святого Володимира – після скасування кріпосного права батьки перебираються до Києва і не можуть сплачувати за його навчання у Харкові. Ще під час навчання в університеті Лисенко долучився до діяльності «Київської громади», брав участь у підготовці «Словаря української мови» Бориса Грінченка, диригував студентським хором, був одним з організаторів недільних шкіл для робітників.

"Київська громада". 1874 р. В центрі - Микола Лисенко. Фото: www.ukrinform.ua

1867 pоці Лисенко виїжджає до Лейпцига, де два роки навчається в консерваторії, опановує гру на скрипці й органі, бере додаткові лекції з композиції й теорії музики. Тут він видає підготовлену ще в Києві збірку українських народних пісень. З успіхом концертує європейськими сценами. З 1874 по 1876 рік продовжує навчання у Петербурзі у класі одного із членів «Могучої кучки» Миколи Римського-Корсакова.

Після закінчення Лейпцизької консерваторії повертається до Києва, де поринає в музичне життя та громадську діяльність. Роботу в музичній школі поєднує зі збиранням та популяризацією народних пісень, якими захопився ще в юності. Крім українських записує польські, чеські, моравські, сербські, хорватські пісні під час подорожі Галичиною та Сербією у 1873 році, які потім у власній обробці включить до репертуару хорових концертів. Того ж року знайомиться із кобзарем Остапом Вересаєм і вивчає його творчість.

Брав участь у підготовці до відкриття 1903 році у Полтаві пам'ятника Івану Котляревському. У 1908 році очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та засновану в 1906 році першу всеукраїнську організацію — «Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві», на адресу якого надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади, не кажучи вже про всю Європу. Разом з Олександром Кошицем організував 1905 року музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.

Марко Кропивницький, Микола Лисенко та Микола Садовський серед учасників Київського аматорського хору Лисенка, 1888 рік . Фото: www.ukrinform.ua

У 1903 році з нагоди 35-річного ювілею творчого шляху Лисенка у Києві було поставлено його оперу «Різдвяна ніч», у Петербурзі влаштовано великий концерт. Під час урочистостей друзі організували збір коштів для композитора. На частину з них восени 1904 року в будинку на вулиці Велика Підвальна (тепер Ярославів Вал) у Києві було відкрито музично-драматичну школу. Тут уперше в Україні працювали відділ української драми та класи народних інструментів, зокрема бандури, і теорії музики.

Вихованцями цієї школи були композитори Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, артисти Олексій Ватуля, Борис Романицький, фольклорист Василь Верховинець, хоровий диригент Олександр Кошиць та ін. Композитор працював у своїй школі до останніх днів життя.

Помер 6 листопада 1912 року від інфаркту, збираючись на заняття в школі. Його похорон перетворився на могутню патріотичну демонстрацію українців. Протягом п’яти днів у церквах щодня правилися панахиди, а провести улюбленого композитора прийшли тисячі киян. Очолював процесію хор, який виконував твори Лисенка.

Творча спадщина Миколи Лисенка вражає. Він – автор 10 опер на українські теми (найвідоміші – «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», 120 камерно-вокальних творів (більшість на тексти Тараса Шевченка – 88), 40 хорових творів, серед них чотири кантати для солістів, хору та симфонічного оркестру, симфонічні твори (симфонія, фантазія, увертюра), камерно-інструментальні, з них – 60 фортепіанних. За життя Микола Віталійович записав понад 1500 українських народних пісень та виконав понад 500 опрацювань пісень – або для голосу з фортепіано, або для хору.

12 маловідомих фактів із життя Миколи Лисенка

1. Полковник Орденського кірасирського полку Віталій Романович Лисенко, батько майбутнього композитора, був високо освіченою людиною, духовно пов’язаною з декабристським рухом 1825 року. Вийшовши у відставку в чині «полковника з мундиром»,  обирався повітовим маршалком – предводителем дворянства Таращанського і Сквирського повітів, а на схилі віку затято опікувався етнографічними дослідженнями рідного краю.

Микола Лисенко - гімназист. Фото: mydim.ua

Мати композитора, Ольга Єреміївна з дому Луценків, походила з полтавських поміщиків, читала, писала і спілкувалася переважно французькою мовою і сварила дітей не лише за українські слова, але й за російські. Вона так і не вивчила української, і, коли на схилі років вона, намагаючись догодити відомому сину, переходила на українську, це було так кумедно, що Микола Віталійович казав: «Мама, не терзайте Украину». Любов до українського побуту та народної мудрості йому змалку прищепили двоюрідні дід та бабуня за материнською лінією – Микола Петрович та Марія Василівна Булюбаші.

Російській граматиці Миколу Лисенка навчав відомий російський поет Афанасій Фет, який був ад’ютантом командира полку, де Віталій Романович Лисенко командував ескадроном. Хлопець часто ламав олівці і просив їх у офіцерів, за що в полку дістав прізвисько «Карандашик».

Перший музичний твір Микола Лисенко написав у дев’ять років. Це була популярна в той час полька. Щоб підтримати юний талант, до дня народження Миколи Віталій Романович видав у Києві партитуру польки друкарським способом.

Лисенко був талановитим дослідником, університет закінчив з відзнакою, а за рік здобув науковий ступінь кандидата природничих наук, захистивши дисертацію «О половом размножении нитчатых водорослей». Попри це два роки після університету він відпрацював  мировим посередником у селі Тараща Київської губернії. Його запрошували викладати в університеті, але музика взяла гору.

Ольга О'Коннор та Микола Лисенко. Фото: probapera.org

Коли в травні 1861 р. було перепоховання Тараса Шевченка, київські студенти шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Михайло Старицький та Микола Лисенко упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.

Під час навчання в Харкові Лисенка часто запрошували грати на балах. Під час одного з таких виступів він так розчулив своєю грою одну панночку зі знаної в Харкові аристократичної родини, що та зняла з грудей золоту брошку з самоцвітом і пришпилила молодому піаністу на сюртук, «наче орден». За кілька тижнів Лисенко віддав прикрасу як лот до лотереї, кошти від проведення якої йшли на підтримку бідних студентів.

Крім Миколи в родині Лисенків було іще двоє дітей: син Андрій та дочка Софія. Андрій Лисенко став медиком, служив судновим лікарем 2-го Чорноморського флотського екіпажу, плавав на кораблях «Тамань», «Буг», «Петербург» та шхуні «Саун-Су», був заарештований за участь у революційному русі, висланий до В’ятки. Софія Лисенко стала акторкою і дружиною корифея українського театру Михайла Петровича Старицького.

Михайла Старицького та Миколу Лисенка поєднували не лише дружні, але й родинні зв’язки – вони були троюрідними братами. Вони змалку виростали разом – коли Старицький у 10 років лишився круглим сиротою, Лисенки взяли хлопця у свою родину. Пізніше Старицький став автором лібрето багатьох опер Лисенка, так само, як Лисенко допомагав із музичним оформленням вистав Старицького.

Перша дружина Миколи Лисенка, Ольга О’Коннор теж була його далекою родичкою – троюрідною племінницею. Разом вони прожили 12 років, але Ольга не могла мати дітей, тому Лисенко ініціював розлучення. З другою дружиною – вихованкою Інституту шляхетних дівчат, де Лисенко викладав гру на фортепіано, Ольгою Липською Лисенко жив цивільним шлюбом, «на віру». У цьому шлюбі народилося семеро дітей (двоє померло маленькими). Після смерті Ольги Липської Ольга О’Коннор, записала цих дітей на себе, щоб дати їм офіційний статус.

Микола Лисенко з дружиною і дітьми. Фото: www.ukrinform.ua

Царський уряд з підозрою ставився до діяльності Миколи Лисенка. У 1907 році його на деякий час навіть заарештували, але невдовзі випустили.

Традиція підтримки талановитої молоді завжди зберігалася у родині Лисенків. Ольга О’Коннор навчала грі на фортепіано Лесю Українку. Також певний час у родині Лисенків жив поет Максим Рильський, якого Микола Віталійович навчав мистецтву імпровізації.