1926, 8 червня – народилася Ірина Сеник, член Організації українських націоналістів, член Української гельсінської групи, політв’язень радянських концтаборів, поетеса, медсестра, талановита вишивальниця, громадська діячка.
Народилася Ірина Сеник у Львові в родині січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник. Освіту здобувала у приватних гімназіях, а вищу – на факультеті іноземних мов Львівського університету.
1939-го Ірина Сеник вступила в юнацтво ОУН, а 1941-го стала членом організації, була зв'язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». 1945-го НКВДисти запроторили її в тюрму на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, заслання (13 років) – у Кемеровській області СРСР. Заочно закінчила Новокузнецьке медичне училище, працювала в лікарнях.
Повернулася в Україну Ірина Сеник 1968-го, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського та ін., збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.
1973-го за політичні переконання була знову засуджена на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на 5 років. Ув'язнення відбувала в Мордовії, заслання – в Казахстані. 1979-го увійшла до Української гельсінської групи.
1983-го повернулася в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова. Тому оселилася у м. Борислав на Львівщині. Цього ж року вийшла заміж за колишнього політичного в’язня Василя Дейка.
Ірина Сеник - засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки в Бориславі, голова місцевого відділення Союзу українок, член Ліги українських жінок. У 1998 р. їздила до м. Рочестер (США), де її на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій визнано однією зі 100 героїнь світу.
Поезії Ірина Сеник почала писати у 9 років. Уперше вони були опубліковані у книзі українських жінок-політв'язнів "Нездоланний дух" (Балтимор-Чікаґо-Торонто-Париж, 1977). Окремими виданнями вийшли книги "Сувій полотна" (Нью-Йорк, 1990) та "Біла айстра любові" (Гонконг, 1992).
Померла 25 жовтня 2009 року, похована на Личаківському цвинтарі у Львові.