1891- народився Володимир Симиренко, селекціонер

1891, 29 грудня - у селі Мліїв на Черкащині в сім'ї українського вченого-помолога Левка Симиренка народився син Володимир, який стане ученим-селекціонером, професором Полтавського сільськогосподарського університету. 

Володимир Симиренко, 1930-ті. Фото istpravda.com.ua 

Його схильність до садівництва батько помітив ще з дитинства і став залучати до робіт у саду та розсаднику.
Закінчив Володимир Симиренко Київську гімназію, сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту (1918). Як дипломованого фахівця, добре обізнаного з науковою роботою, його залучили до праці у Міністерстві земельних  справ УНР, де він керував секцією садівництва. Одночасно йому запропонували роботу у Всеукраїнському сільськогосподарському комітеті – зародку сучасної Академії аграрних наук. У листопаді 1920 року очолив Мліївську садово-городню дослідну станцію і Центральний державний плодовий розсадник України, створені на базі колишнього маєтку Симиренків, де свого часу його батько вивів знаменитий сорт яблук «ренет Платона Симиренка». Мліївська дослідна станція стала головним садівничим науково-методичним центром. 1923 року створив Всеукраїнську помологічну комісію. 

Був реконструктором садівництва в Україні. У 1928 році в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів. 1930-го очолив організований ним у Києві (у місцевості Китаєво) НДI плодового і ягідного господарства. У 1920–1930-х роках викладав у Київському політехнічному інституті, Полтавському та Уманському сільськогосподарських інститутах. Автор численних наукових і популярних праць та підручників із проблем садівництва. Редагував часописи «Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Садівництво та городництво». 

    Наукова лабораторія Володимира Симиренка у Мліїві. 1928. Фото: istpravda.com.ua 

У своїх працях підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна.  Зокрема, наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто Сталіна. 8 січня 1933-го заарештований органами Державного політичного управління УСРР. Тоді енкаведисти спалили у каміні весь родинний архів і багато безцінних рукописів наукових праць. Майже одинадцять місяців вчений перебував у камері смертників у Лук'янівській в'язниці. Саме там він, мабуть, на вимогу слідчих написав свою автобіографію.

Симиренка звинуватили в "участі в антирадянській терористичній організації" і засудили до 10-ти років ув’язнення. Перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії. Був достроково звільнений у грудні 1937-го. Незабаром його знову заарештовують і відвозять до Луб'янки, де він проходить нове коло допитів,  принижень і знущань. Але довести провини перед владою чи виявити злочинність у його науковій діяльності не вдалося. Вченого світового масштабу у серпні 1937 року призначають на посаду агронома з розсадництва Обоянського розсадницького радгоспу на Курщині. Восени 1937-го поблизу міста Обоянь він посадив свій останній сад, проте побачити його так і не встиг. У березні 1938-го арештований втретє, засуджений до розстрілу і страчений 18 вересня у Курську. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.

Тоді ж із українських книгозбірень вилучили і спалили його книги, часописи з його статтями. Заборонили і знищили наукові твори і його батька - всесвітньо відомого ученого, садівника та помолога Левка Симиренка, сплюндрували Мліївську дослідну станцію, симиренківську садибу Платонів хутір, зруйнували родинну симиренківську Свято-Троїцьку церкву та родинний цвинтар навколо неї, репресували всю симиренківську родину, і навіть славетний симиренківський сорт яблуні – «Ренет Симиренка», назвавши сорт «Зеленкою Вуда». 
Реабілітований 1957 року.