1723 - Павла Полуботка запроторено до Петропавлівської фортеці

1723, 10 листопада – Павла Полуботка – наказного гетьмана Лівобережної України за наказом Петра І запроторили до Петропавлівської фортеці.

Павло Полуботок, наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724). Фото:  uk.wikipedia.org

Начальник Таємної канцелярії генерал-майор Андрій Ушаков особисто виконував імператорський наказ. Павла Полуботка та 15 козацьких старшин, серед них генерального суддю Івана Чарниша, генерального писаря Василя Савича, полкового суддю Григорія Грабянку, військового канцеляриста Миколу Ханенка доправили до Трубецького каземату Перопавлівської фортеці. У петербурзьких помешканнях старшини провели обшуки. 26 листопада 1723-го на основі вилучених документів Сенат висунув Полуботкові звинувачення.  Протягом року тривали допити. 1724-го справу передали на розгляд Вищого суду. Однак до судового процесу не дійшло: Полуботок важко захворів і помер. Похований на цвинтарі церкви Св. Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою у Санк-Петербурзі.

 Загибель гетьмана породила в Україні низку переказів. Поширення набула промова, яку Полуботок виголосив у присутності Петра І. Переповідає промову французький історик Жан-Бенуа Шерер у "Анналах Малоросії", виданій 1788-го в Парижі, а також в анонімній "Історії русів".

"Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою батьківщину по злісних наклепах гордого Меншикова; ви вважаєте себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте того на важкі й принизливі роботи, приневолюєте козаків, неначе рабів, копати канали у ваших володіннях; а що для нас найобразливіше – позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин, – пише Шерер, – натомість ви настановили нам суддями великоросів, які не знають, або вдають, що не знають, наших прав і привілеїв і повсюдно всіма способами нас неволять і ображають. Невже, відмовляючи нам в правосудді, ваша величність сподівається знайти в бога віддяку за все, що він вам посилає? Ви осліплені величчю і могутністю, яку послали вам щедроти божі, а не думаєте про боже правосуддя. Дозвольте, ваша величність, сказати вам в останнє, що ви не матимете ніякої користі від розору цілого народу: адже яка то слава владарювати силою і карами над нікчемними рабами, аніж бути главою і батьком такого народу, який би за всі ваші благодіяння завжди був би готовий пожертвувати всім і пролити кров задля вашої користі і слави..."