1935 – початок Варшавського процесу над виконавцями замаху на Броніслава Пєрацького
1935, 18 листопада в окружному суді Варшави розпочався процес над членами Організації українських націоналістів, звинуваченими у підготовці і здійсненні замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних опинилися 12 членів ОУН, серед яких були Степан Банера, Микола Лебідь, Ярослав Карпинець, Дарія Гнатківська, Катерина Зарицька та інші.
Листівка ОУН "Обвинувачені у Варшавськім процесі". Фото: uk.wikipedia.org
Вбивство Броніслава Пєрацького стало відповіддю ОУН на політику жорсткої пацифікації та масових репресій проти українського населення Волині і Галичини, які проводила польська поліція за принципом колективної відповідальності. До цього члени ОУН організували ще кілька атентатів: вбивство в Трускавці керівника тісно пов'язаного з Пілсудським неурядової організації «Безпартійний блок співробітництва з урядом» Тадеуша Головка в 1931 році та комісара львівської поліції Еміліяна Чеховського в 1932-му. До цього у Львові члени УВО здійснили два невдалі замахи, які стали резонансними: у 1921 році – на Начальника Держави Юзефа Пілсудського та в 1924 році – на президента Станіслава Войцеховського.
Вбивство міністра Пєрацького сталося 15 червня 1934 року в центрі Варшави. Спочатку планувалося підірвати його за допомогою саморобної бомби. Але вона не спрацювала. Тоді виконавець атентату Григорій Мацейко витягнув револьвер і трьома пострілами завершив справу. В хаосі, спричиненому вбивством, йому вдалося перевдягтися і непомітно залишити місце злочину. На початку серпня він виїхав у Чехословаччину, а звідти – в Аргентину.
Григорій Мацейко, виконавець убивства міністра Пєрацького. Фото із кримінальної справи.
Польська влада могла запобігти вбивству. У 1934 році в Празі до рук поліції потрапив архів члена Проводу ОУН Омеляна Сеника, який містив інформацію про підпільну діяльність ОУН. За день до замаху при переході польсько-чеського кордону був заарештований Степан Бандера. Але все уже було сплановано і процес запущений.
На суді учасники процесу не відмовлялися від своїх переконань. Більшість відмовлялася свідчити по-польськи і відповідати на питання, задані польською мовою. Втім, на підставі матеріалів прокуратури, показів 140 свідків і 4 експертів всі вони були визнані причетними до вбивства генерала Пєрацького і членами «організації, що поставила за мету відірвати від польської держави її південно-східні території».
Похорон Пєрацького у Варшаві. Фото DT.UA
Суд тривав майже два місяці. За вироком суду, оголошеним 13 січня 1936 року, Степан Бандера, як замовник вбивства, Микола Лебідь як його організатор, і Ярослав Карпинець за виготовлення бомби, якою мали вбити міністра, були засуджені до смертної кари. Микола Климишин за надання хімікатів для виготовлення бомби і Богдан Підгайний за передачу Мацейкові пістолета – до довічного ув'язнення. Дарія Гнатківська за стеження за генералом і складення плану його переміщення — до 16 років позбавлення волі. Решта учасників замаху отримали від 7 до 12 років ув'язнення за переховування Мацейка і допомогу у втечі за кордон.
Згодом смертну кару для Степана Бандери, Миколи Лебедя і Ярослава Карпинця було замінено на довічне ув`язнення. Утім, усі вони в 1939 році опинилися на волі і продовжили боротьбу. У в`язниці Микола Лебідь і Дарія Гнатковська обвінчалися. Після війни подружжя емігрувало до США, де проживало до кінця життя.