1925 - народився Опанас Заливаха, художник

1925, 26 листопада в селі Гусинка Куп'янського району на Харківщині в селянській родині з’явився на світ Опанас Заливаха – майбутній художник, кераміст, шістдесятник, правозахисник, політвʼязень комуністичного режиму.

Опанас Заливаха.  Світлина з альбому-каталогу "Опанас Заливаха. Живопис. Графіка. Різьба"

У 8 років пережив Голодомор, бачив померлих на вулиці, як скидали всіх в одну могилу. Щоб вижити, Опанас разом з братами, Василем і Миколою, ходили на поле збирати колоски, ховаючись від об’їждчика, бо за це могли і вбити. «У школі, де навчався маленький Опанас, квартирували дзержинці, які забирали у людей хліб. Коли діти приходили до школи, вони забирали у маленьких діточок те, що мама дала — чи шматочок хлібчика, чи якесь яблучко, чи варену картоплину», - згадувала донька художника Ярина.  

Родині пощастило вижити. Батько Опанаса, який був майстром на всі руки, зробив для якогось колгоспу двосімейний вулик. За це отримав за дозвіл виїхати за межі села. Заливахи переїхали до родичів на Далекий Схід. Там і пройшло дитинство і юність Опанаса.

Опанас Заливаха. Картина "Розвинений соціалізм".

Хист до малювання проявився змалку. Закінчив середню школу при Ленінградській академії мистецтв, яка з початком війни була евакуйована в Самарканд. У 1946 році вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури імені Рєпіна. На другому курсі проігнорував партійні заходи із висунення якогось кандидата, за що був відрахований за «недостойну поведінку радянського студента». Закінчив навчання лише в 1960 році.

Ще під час навчання почав задаватися питанням про свою ідентичність. Ще більше це питання постало перед ним під час студентської практики в Косові, де він глибше  дізнався про українську культуру, історію, етнографію. Все це захопило його, пробудило в душі генетичну пам’ять, спонукало до пошуків українських традицій у мистецтві.

Закінчивши інститут, два роки попрацював за направленням у Тюмені, а з 1961 року оселився в  Івано-Франківську. Цього ж року відбулася перша виставка робіт митця, проте влада засудила її за «занепадницькі настрої».

Опанас Заливаха. "Пам’яті Алли Горської".

Познайомившись із шістдесятниками, стає членом Клубу творчої молоді «Сучасник» і невдовзі починає жити між Івано-Франківськом і Києвом. У столиці частіше за все зупиняється в майстерні Алли Горської, з якою до кінця життя його пов’язуватимуть теплі дружні стосунки.

У 1964 році, до святкування 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка Опанас Заливаха разом із Аллою Горською, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко створював вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі червоного корпусу Київського державного університету. Напередодні відкриття вітраж було знищено як «ідейно хибний».

Фото із кримінальної справи Опанаса Заливахи.  Фото: Центр досліджень визвольного руху

В 1965 році був заарештований за перевезення самвидаву та іншої «нерекомендованої» літератури (поезій Ліни Костенко, Василя Симоненка, поетів Розстріляного відродження) і засуджений до п’яти років таборів суворого режиму за статтею 62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР, за «антирадянську пропаганду» – із забороною малювати. Разом з ним арештували й Івана Світличного – коли відбувався обшук у Заливахи, Світличний зайшов провідати друга.

Покарання відбував у таборі № 385/11 (селище Явас, Мордовія). Опанував мистецтво деревориту, створивши екслібриси В'ячеслава Чорновола, Миколи Гориня, Івана Русина, російського дисидента Синявського. За допомогою попільнички із тайником усередині передав на Захід заяву, підписану політв’язнями. У табір до нього приїздила Алла Горська, вони листувалися. Пізніше, перебуваючи під адміністративним наглядом, порушив режим і поїхав до Києва – на похорон Алли.

Після повернення з табору змушений був працювати звичайним креслярем у комбінаті. Згодом пішов працювати в рекламу, займався оформленням інтер'єрів. Одружився з племінницею Степана Бандери Даркою, разом вони виховали двох дітей: сина Ярослава та доньку Ярину.

Опанас Заливаха з дружиною. Фото: ukrpohliad.org

Першими про Заливаху як художника в радянські часи заговорили в Америці й Канаді завдяки плівкам з його роботами, які потрапили до рук директору видавництва «Смолоскип» Осипу Зінкевичу всередині гуцульської ляльки. В Україні перша персональна вставка Опанаса Заливахи відкрилася лише в жовтні 1988 року в Івано-Франківську. 1989 року художник отримав премію імені Василя Стуса, а 1995 року став лауреатом премії імені Тараса Шевченка.

У кінці 1980-х – на початку 1990-х Опанас Заливаха став одним із активних творців національно-демократичного відродження України. Він був серед учасників Ланцюга злуки в січні 1990 року, різноманітних мітингів, підтримував контакти з дисидентами.

Помер 24 квітня 2007 року. Похований в урочищі Демʼянів Лаз біля Івано-Франківська.