1821- народився Дмитро Пильчиков, педагог
1821, 7 листопада – на Херсонщині (за іншими даними – у Полтаві) у міщанській родині народився Дмитро Пильчиків (Пильчиков) — громадський і культурний діяч, педагог, пропагандист українофільства у Полтавській Громаді, батько українського фізика Миколи Пильчикова.
Дмитро Пильчиков. Фото jnsm.com.ua
Закінчив 2-гу гімназію в Києві (1839), навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету імені Святого Володимира. На лекції ходив рідко, бо віддавав перевагу самоосвіті.
Завершивши навчання у 1843 році, працював помічником бібліотекаря в цьому ж університеті, жив якийсь час у Києві, де завів дружбу з Миколою Костомаровим та Пантелеймоном Кулішем. Протягом 1846-64 років викладав у Полтавському кадетському корпусі історію, згодом – політекономію і статистику. У 1846-му познайомився з Тарасом Шевченком і вступив до Кирило-Мефодіївського Братства, яке було розгромлене через рік за доносом студента Олексія Петрова. Дмитрові пощастило не потрапити під слідство в цій справі завдяки тому, що Петров пропустив у доносі його ім’я.
У другій половині 50-х років (це був час громадського піднесення в Україні після поразки Росії в Кримській війні) Дмитро Павлович став ініціатором багатьох корисних справ у культурному житті Полтави. Письменник Олександр Кониський згадував:
«Не було тоді такої події громадсько-поступової, щоб біля неї не працював Пильчиков — коли не яко ініціатор, то яко робітник. Недільні і суботні школи (їх було в Полтаві, місті невеликому, з 30-ма тисячами людности, — п’ять), щоденна школа, народні читання, народна бібліотека, народний театр, літературно-музичні ранки і вечори, публічні відчити, дівоча гімназія й таке інше — з усім отим з’єднано наймення і праця Пильчикова».
Дмитро Пильчиков мав великий вплив на молодь, яку він свідомо гуртував навколо себе. У нього вдома щосуботи збиралися його учні.
В 1860-70-х роках брав участь у національно-демократичному русі. Був членом і активним пропагандистом українофільства у Полтавській Громаді, яка виникла наприкінці 1850-х і налічувала близько 60 членів, серед яких – письменники Олександр Кониський, Панас Мирний, поміщиця Єлизавета Милорадович, Віктор Лобода та ін. Пильчиков разом із друзями-громадівцями у 1861 році висадив Шевченкового дуба в колишньому саду Гуссона на Павленківській околиці Полтави, поширював Шевченків «Кобзар».
У березні 1862 року Дмитро Пильчиков і Віктор Лобода в листі до чернігівського етнографа Степана Носа кликали гуртуватися в боротьбі за право України навчати своїх дітей рідною мовою і долучили до листа копію петиції до Петербурзького комітету грамотності. Вони просили міністра державних маєтностей зареєструвати підручники української мови для сільських шкіл, в тому числі й видані в Полтаві. Невідомо, яка була відповідь, але на початку 1863 року одного за одним їх вислали з Полтави «за распространение малорусской пропаганди».
Вийшовши на пенсію жив у Херсоні та Одесі. Вчителюючи в Херсоні, Дмитро Павлович мав вплив на молодого Івана Тобілевича.
В 1870-х роках підтримував зв'язки з галицькими громадськими і культурними діячами, та з Михайлом Драгомановим. Влітку 1873 року Пильчиков, перебуваючи у Львові, став фундатором літературного товариства ім. Т. Шевченка (згодом — наукове Товариство ім. Т. Шевченка), котре існує і донині. Він привіз гроші від Єлизавети Милорадович на організацію Товариства.
Наприкінці життя мешкав у Харкові, де і помер 17 жовтня 1893 року.