1875 - народився Олександр Коваленко, вчений, дипломат, громадсько-політичний діяч.
1975, 8 серпня - народився Олександр Коваленко, вчений, винахідник, публіцист, дипломат, громадсько-політичний діяч, автор спогадів “З минулого”.
Олександр Коваленко (1875-1963). Фото: www.ukrinform.ua
Щоб не виникало різночитань щодо дати його народження, покладаємося на дослідження Геннадія Іванущенка, який в метричній книзі Вознесенської церкви знайшов запис про народження Олександра Коваленка, де зазначена дата 27 липня 1875 року (за старим стилем).
“Бідна ви, бідна, ця дитина не буде довго жити”, -
говорили односельці матері Олександра, коли він народився. Хлопчик був слабким і дивлячись на нього було мало віри в те, що він довго протримається. Але доля подарувала йому довге цікаве життя, хоч і сповнене перепонами та труднощами.
Народився Олександр Коваленко в Ромнах (тодішня Полтавська губернія). Вчився у місцевій реальній школі, проявив неабиякі здібності до математики та співу. Його таланти оцінили і в 14 років призначили диригентом учнівського хору.
Нова віха в житті Олександра настала після вступу до Харківського технологічного інституту в 1895-му. Під впливом студентів Юрія Колларда та Дмитра Антоновича у Коваленка остаточно формуються україноцентричні погляди. Юнаки засновують нелегальний український студентський гурток, який очолить Дмитро Антонович, син відомого історика.
“Збори гуртка проводились у Харкові на вулиці Басейній. - пише Геннадій Іванущенко, - З самого початку заснування гуртка, який Коваленко у спогадах іноді називає “харківською Громадою”, не мав якоїсь чітко окресленої програми. У поглядах на майбутнє України його учасники мали різні погляди: від автономістських до самостійницьких. Але головним гаслом, яке об’єднувало тоді всіх членів гуртка, як, до речі, і більшість таємних організацій було “Геть самодержавство!”
За участь у студентських виступах Олександра Коваленка на деякий час виключають з інституту, згодом йому вдається поновитися.
Взимку 1900-го учасники студентської Громади переформатовуються у Революційну українську партію (РУП), яка стала першою на Наддніпрянщині політичною партією, програму якій “Самостійна Україна” написав Микола Міхновський.
В 1900-му Коваленко разом з матір’ю поїхав до Севастополя. Це був час, коли його виключили з інституту. Тут він разом із Левком Мацієвичем включився в роботу українського гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному Домі.
“Пізніше дехто з того гуртка вже від себе позакладав подібні гуртки з-поміж службовців порту та інших урядових установ, а також матросів та солдатів Севастопольської залоги”, –
писав Олександр Коваленко у спогадах.
Згодом були засновані осередки РУП, щоб пропагувати український рух. Діяв Коваленко під псевдо “Журбенко”, так підписувався, друкуючись у часописах.
Після завершення навчання влаштувався флотським інженером-механіком в чорноморській ескадрі в Севастополі й разом із Мацієвичем відновив культурну діяльність. “Для пропаганди української культури ми щороку впорядковували вечірку-концерт, присвячений пам'яті Шевченка, притягаючи до участі тих людей з місцевої інтелігенції, які до того надавалися. - писав Коваленко у спогадах, - Ми вишукували поміж мешканцями Севастополя українців та повертали їх на нашу віру”. У 1905 році Олександр Коваленко став співзасновником “Союзу офіцерів-друзів народу”, виступав із промовами на мітингах. Він підтримав повстання матросів на броненосці “Князь Потьомкін”, перебуваючи на той момент на борту. Його обрали головою революційного комітету. “Перед революційним комітетом … я дав пояснення, що беру участь у повстанні як член Української Революційної Партії і тому хотів би, щоб цей революційний акт ставив своєю ціллю, разом з усуненням царського режиму, також визволення українського народу від поневолення національного й соціяльного”, - зі спогадів Коваленка.
Після поразки повстання він з більшістю екіпажу панцерника залишився в Румунії. Згодом жив у Швейцарії, Франції, викладаючи математику в школі. У Парижі, разом з Володимиром Винниченком заснували українську громаду.
Олександр Коваленко опановує декілька іноземних мов, бере участь у підготовці закордонних українських видань і загалом стає однією з найпомітніших постатей в українській політичній еміграції.
Українська революція 1917 - 1921 років дала йому можливість повернутися в Україну. Він працював на посаді директора департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ. За гетьмана Павла Скоропадського пішов з посади начебто через мовний конфлікт із морським міністром Максимовим. В добу Директорії виконував дипломатичні доручення. Працював консулом УНР у Парижі, в 1920-му брав участь в асамблеї Ліги Націй.
У 1922 році, на запрошення Української Господарської Академії їде до Чехословаччини викладати математику й механіку. Він став почесним доктором Українсько Технічно-Господарського Інституту.
У 1945-му виїхав до Німеччини, згодом до Швейцарії, де жив скромно і помер 18 жовтня 1963 року.
Очевидці згадують Олександра Коваленка з великою повагою, характеризують його як спокійного, працьовитого, скромного. В Чехословаччині він опікувався українськими пластунами, які дали йому прізвисько “Адмірал”. У поважному віці він не полишав фізичних активностей, щодня їздив на коні купатися на озеро, а взимку обливався холодною водою.
Підготовлено на основі дослідження Геннадія Іванущенка.