1832 - народилася Єлизавета Милорадович, меценатка

1832, 12 січня народилася Єлизавета Милорадович (у дівоцтві Скоропадська) — українська громадська і культурна діячка, голова Полтавського філантропічного товариства, меценатка. Тітка діяча Української революції 1917-21 рр, гетьмана Павла Скоропадського.

Єлизавета Милорадович в украаїнському строї. Фото history.org.ua

Походила зі старовинних козацько-старшинських родів Скоропадських і Тарновських. Упродовж кількох століть рід Скоропадських відігравав провідні ролі в українському політичному та культурному житті. Кращі його представники були патріотами, опікувалися школами і гімназіями, забезпечували матеріально роботу українських видавництв, православних церков. Такими ж чеснотами вирізнялися і Тарновські.

Народилася Єлизавета Іванівна у відомому палаці Качанівка Борзненського повіту Чернігівської губернії  (тепер Ічнянська територіальна громада Чернігівської області), як вона сама писала в щоденнику, 31 грудня 1831 року (за старим стилем). За іншими даними, дівчинка побачила світ у маєтку Тростянець (колишній родовий маєток Скоропадських) Прилуцького повіту Полтавської губернії, відомому нині своїм унікальним дендропарком. Саме в ньому Єлизавета провела своє дитинство і юність. Батько дбав про освіту, опікувався культурою, заснував чоловічу гімназію в Прилуках.

Дім Милорадовичів, вигляд із двору.

У 17 років вийшла заміж за заможного і освіченого полтавця Лева Милорадовича (згодом  статського радника, почесного попечителя Полтавської губернської гімназії, а також почесного попечителя Полтавського училища). Народила доньку Олександру, яка померла маленькою, і сина Григорія.

Подружжя мало 50 тисяч десятин землі у Полтаві й Катеринославі (влітку Єлизавета Іванівна мешкала у своєму маєтку в Санжарах, а взимку — в Полтаві). Також мали маєток у селі Гожули під Полтавою, де був розкішний парк, дендрарій і ботанічний сад.

З переїздом сім’ї до Полтави почалася активна участь у громадсько-культурному житті. Полтавський маєток Милорадовичів (нині на цьому місці розташована гімназія № 6) в освічених колах вважався осередком культури, мистецтва. У ньому регулярно влаштовувалися прийоми (так звані журфікси), на які з'являвся весь полтавський, і не тільки, істеблішмент. У будинку Єлизавети Милорадович гостювали відомий композитор Модест Мусоргський та оперна і камерна співачка Дарія Леонова,  бували корифеї українського театру Марко Кропивницький, Михайло Старицький, композитор Микола Лисенко, а згодом – актори Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, Ганна Затиркевич-Карпинська, художниця Марія Башкирцева, громадські і культурні діячі Василь Білозерський, Дмитро Пильчиков, письменник Олександр Кониський, історик Олександр Стронін, батько відомого українського історика Дмитра Дорошенка Іван Якович та інші.

Композитор Мусоргський називав будинок Милорадовичів «центром мистецтв», а саму графиню «симпатичною красунею європейкою, глибоко освіченою, передовою жінкою». У листі до приятелів Марії Іванівни Федорової та Павла Олександровича і Сергія Павловича Наумових 1879 року Модест Мусоргський так характеризував графиню: «Славна, привітна, глибокоосвічена і глибокочуттєва Є.І.Милорадович одарувала у своєму розкішному полтавському будинку Дарію Михайлівну ледве не масою прекрасних вишивок українських по полотну, найрізноманітніших і найвишуканіших, різних для застосування у життєвому вжитку: сорочки, наволочки, простирадла, різні «плато» та ін., а нам із Федором Дмитровичем Є.І.Милорадович подарувала по рушнику з дивними малюнками і вишитими надписами».

Буквар, виданий коштом Єлизавети Милорадович

На таких прийомах народився гурток «Полтавська громада», який зробив суттєвий внесок у розвиток освіти і культури Полтавської губернії (фундація недільних шкіл, видання журналу «Основа», підручників для шкіл, організація театральних труп, проведення просвітницьких заходів для селян тощо). Значний внесок у роботу громади зробила сама Єлизавета Милорадович: підтримувала своїми пожертвами українські видання та недільні школи, жіночу гімназію в Полтаві. Заснувала на свої кошти школу в селі Рибці поблизу Полтави. Сама ходила по школах і навчала дітей, а також полюбляла після занять співати зі школярами. Опікувалася полтавським аматорським театром, також за її допомогою організували читальню для міщан (так звану «Народну бібліотеку»). Сучасники свідчили, що жодного доброчинного заходу в Полтаві не проводилося без активної участі пані Єлизавети.

Вільно говорила французькою, а також німецькою мовами, самостійно ретельно вивчала англійську мову, маючи на меті зробити переклад «Історії русів», щоб її іноземні друзі могли осягнути ментальність українського народу. Багато років перебувала під наглядом російських царських властей, які підозрювали її в діяльності, спрямованій на реставрацію гетьманської влади в Україні. Про українську «самостійницю» писала у 1862 році французька газета «Independent Belge»: «В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…».

Єлизавету Милорадович сучасники називали жінкою-емонсіпе.

Відіграла велику роль в заснуванні та розвитку найбільших культурно-наукових організацій українців. Після заборони видань українською мовою у Російській імперії (1863) пожертвувала гроші на розвиток українського руху в Галичині — зокрема, на товариство «Просвіта» та журнал «Правда». Відіграла ключову роль у виникненні «Літературно-наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка» (згодом перейменоване у Наукове товариство ім. Т. Шевченка – НТШ) у Львові, 1873 року внесла на заснування Товариства 20 тисяч австрійських крон.  З 1878 року очолювала Полтавське філантропічне товариство.

Померла раптово в Полтаві в ніч на 27 лютого 1890 року від серцевого нападу. Похована поруч із своїм чоловіком і дочкою на цвинтарі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Одну із вулиць Полтави названо на честь Єлизавети Милорадович.

Фото надані дослідницею життя Милорадович, авторкою монографій і книги про Єлизавету Милорадович, професоркою ПУЕТ Іриною Петренко