1937 – народився Микола Кагарлицький, мистецтвознавець, письменник.
1937, 6 січня - в селі Черняхів Київської області народився Микола Кагарлицький, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, автор 5 книг з історії мистецтв, лауреат премій імені Катерини Білокур, Павла Чубинського та Дмитра Нитченка, член Національної спілки письменників України та Національної спілки театральних діячів України.
Микола Кагарлицький (1837 - 2015). Фото: surma.com.uа
Походив із селянської родини. Батько – Федось Кагарлицький, був учасником Української революції 1917-1921 років. Брав участь в антибільшовицькому селянському повстанському русі на Київщині, зокрема у загонах отамана Зеленого у 1919 році, за що через десять років був заарештований радянською владою й розстріляний 1937-го у Биківнянському лісі.
З молодих років зацікавився дослідженням біографій діячів української культури, зокрема Оксани Петрусенко та Катерини Білокур. Це зацікавлення стало одним з визначальних для творчості.
Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка працював на різних творчих роботах: редактором у видавництвах «Дніпро та «Мистецтво». Проте через свої проукраїнські погляди довго не протримувався на займаних посадах. У 1968 році Миколу Кагарлицького звільнили з роботи через виступ на зборах Спілки письменників України на захист роману Олеся Гончара «Собор».
Микола Кагарлицький був учасником Українського культурологічного клубу, Товариства української мови, товариства «Меморіал». Входив і багато співпрацював з гроном кількох поколінь українського національного, дисидентського, руху, зокрема з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Леопольдом Ященком, В’ячеславом Чорноволом, Надією Світличною, братами Горинями, Іваном Драчем.
Основний фокус студій мистецтвознавця був у дослідженні біографій і популяризації українських мистців, як відомих тоді так і замовчуваних через репресії, серед них: Оксана Петрусенко, Катерина Білокур, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Іван Козловський.
Чи не головним його досягненням у мистецтвознавстві є зібрання, опрацювання й публікація листування Катерини Білокур. Це значно сприяло популяризації образу мисткині й вже потім дало можливість багатьом діячам української гуманітаристики розвивати тематику Білокур далі, пишучи про неї книги, публіцистичні матеріали, організовуючи виставки популяризуючи її творчість.
Також повернув із тіні постать Михайла Донця – визначного українського оперного співака який у 1941 році, після нападу Третього Райху на СРСР, був розстріляний разом з Кирилом Студинським та Петром Франком в тюрмі НКВС у Києві. Кагарлицький зібрав чимало матеріалів, пов’язаних із співаком, його листування. На основі цього написав кілька біографічних книг про Михайла Донця.
Після відновлення Україною незалежності, у 1991 році, ініціював процес позбавлення топонімії столиці України комуністичних найменувань. За його ініціативи у 90-х роках у Києві з’явились вулиці Михайла Донця, Катерини Білокур, Івана Козловського та інших українських культурних діячів.
Микола Кагарлицький з дружиною Ольгою. Фото: surma.com.uа
Його здоров’я значно погіршилося після побиття міліцією під час мітингу, що відбувався біля Верховної Ради УРСР у 1989 році. Микола Кагарлицький заступився за голодуючих студентів-мітингарів, які відстоювали українську національну символіку. Останні роки життя йому дуже допомагала й потім опікувалась творчим спадком дружина – Ольга Кагарлицька.
Помер у Києві 2 вересня 2015 року, похований на Жулянському кладовищі.