1876 – народився Степан Гаєвський (єпископ Сильвестр), державний діяч УНР

1876, 9 січня у селі Михиринці Волинської губернії (зараз село Теофіпольської селищної громади Хмельницького району Хмельницької області) народився Степан Гаєвський – літературознавець і педагог, державний діяч часів УНР і один з тих, хто відроджував УАПЦ,  в`язень сталінських таборів.

Степан Гаєвський (єпископ Сильвестр). Фото: bastion.tv

Навчався у двокласній духовній школі при Почаївській лаврі та Житомирській церковно-учительській семінарії. Після закінчення два роки вчителював у  сільській початковій школі в селі Печихвости Володимир-Волинського повіту на Волині. Пізніше був наглядачем та вчителем співів у Київській двокласній лісній школі.

У 1909 році вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Був одним з кращих учнів видатного українського вченого-мовознавця, академіка Володимира Перетца. На цей період припадає його одруження і народження доньки Лідії – в майбутньому вона стане відомою дитячою письменницею, феміністкою і громадською діячкою в Австралії.

Під час Першої світової війни був мобілізований і, як він сам писав, «відбув чотири роки в царському війську». Повернувшись, потрапив у вир Української революції 1917-1921 років, активно долучився до українського національно-визвольного руху. Відновив діяльність у київській «Просвіті», займався питаннями відродження Української автокефальної церкви на Полтавщині, працював комісаром Сторожинецького повіту на Буковині, де проводив активну українську роботу. Звідти його запросили на посаду заступника Генерального писаря Української Центральної Ради

За гетьмана Павла Скоропадського увійшов до складу Державної канцелярії Української Держави, у якій очолював департамент загальних справ. Наприкінці 1918 році був прийнятий професорським стипендіатом по кафедрі української літератури Київського державного українського університету. але невдовзі був запрошений на посаду секретаря Державної канцелярії УНР, входив до складу Ради міністерства народного господарства. Разом з Директорією виїхав до Вінниці, а потім до інших міст, деякий час виконував обов’язки державного секретаря УНР.

Після поразки Української революції лишився в Кам`янці-Подільському, викладав в Інституті народної освіти. Був арештований на короткий час за причетність до складу Подільської церковної ради УАПЦ. В грудні  1922 року переїхав до Харкова, а через рік – повернувся до Києва, де займався науковою роботою. На початку 1928 року отримав запрошення на роботу науковим співробітником кафедри історії українського народу при Історико-філологічному відділі Всеукраїнської академії наук (ВУАН), працював разом з Грушевським. Був одним із засновників і першим секретарем Київського будинку вчених.

У 1929 році почався тиск на українську наукову інтелігенцію. Гаєвський шукає можливостей роботи за межами столиці: в Полтаві, Кривому Розі. У 1933 році його арештовують як «члена» «Української військової організації», що готувала повалення диктатури пролетаріату. Вирок «трійки» при колегії ДПУ УСРР – 5 років заслання до Сибіру.

Після повернення з таборів жив і працював на Полтавщині в Кременчуці . Під час нацистської окупації долучився до відродження УАПЦ та українського життя загалом. У 1942 році під іменем Сильвестра був висвячений на єпископа УАПЦ.

Єпископ Сильвестр серед учасників богослужіння за жертвами Голодомору 1932-33 років у храмі Святого Андрія в Сіднеї. Фото: bastion.tv

З поверненням радянської влади змушений був емігрувати на Захід. Спочатку жив і працював в Німеччині, а з 1949 року мешкав в Австралії, де мав окрему парафію святого Афанасія Лубенського. 1953 року став архієпископом Мельбурнським і Австралійсько-Новозеландським. 1965 року приєднався до УАПЦ в юрисдикції канадської митрополії, спілкувався з митрополитом Мстиславом (Скрипником).

Прожив майже сто років. Помер 9 вересня 1975 року в австралійському місті Мельбурн. Похований там же, на українській ділянці кладовища Фокнер.