1939 - помер Всеволод Голубович, державний діяч

1939, 16 травня – в Ярославльській тюрмі помер Всеволод Голубович, наймолодший в історії України голова уряду, редактор політичних часописів, член однієї з перших українських партій – Радикальної української партії (РУП).

Всеволод Голубович. 1916. Фото: istpravda.com.ua

Народився Всеволод Голубович у 1885 році. Дата його народження  невідома. У спогадах його першої дружини, Тетяни Кардиналовської, йдеться про те, що походив її чоловік із села Молдавка Балтського повіту Подільської губернії (тепер – Голованівський район Кропивницької області) з сім’ї сільського священика. 

Попри незаможність родини, батько намагався дати синові гарну освіту.  Всеволод вступає до Подільської духовної семінарії, закінчення котрої, згідно з ухвалою Синоду 1907 року, дозволяло далі продовжити освіту в університеті. Ймовірно, саме тоді почалося зацікавлення юного Голубовича політикою, чому сприяв один із викладачів семінарії, майбутній очільник Ради Міністрів Директорії УНР – Володимир Чехівський.
Тоді ж Всеволод Голубович долучився до діяльності РУП. З партійним членством почалися і перші арешти, один з яких мав місце в 1905 році.

Попри відкриту політичну нелояльність до Російської імперії, юному семінаристу вдалося закінчити вищезгаданий навчальний заклад. Проте, тяжів юнак не до духовної справи. Незабаром він вступає до Київського політехнічного інституту, де навчається на відділенні шляхів. Тоді ж стає членом київської групи Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) (українських есерів). В 1915 році він закінчив  інститут з дипломом інженера шляхів. Як зазначав один з родичів Всеволода Голубовича, Олександр Кохановський:

«Його висока духовність, начитаність і любов до літератури  помітно відрізняли його у колі його студентських друзів».

В період Першої світової його фах був особливо затребуваний у сфері воєнної логістики. В 1915 році Голубовича призначили співробітником служби шляхів, через рік – начальником відділення водних, шосейних і ґрунтових доріг Румунського фронту. 
З початком Української революції 1917 року він стає офіційним представником одеської фракції УПСР, а згодом – товаришем (одним з 5 заступників) голови Одеської міської думи, депутатом Всеросійських та Українських Установчих зборів від Херсонської губернії. Звернули увагу на молодого політика і в Києві. З червня 1917 року Всеволод Голубович стає членом виконавчого органу влади УНР – Малої Ради. 

З початком більшовицького перевороту восени 1917 року контроль російських політичних інстанцій над Києвом послабився. Створюється нова посада секретаря торгу і промисловості, яку обійняв Всеволод Голубович.
В умовах більшовицького вторгнення на плечі новопризначеного секретаря був покладений обов’язок очолювати делегацію УНР в Бресті під час перемовин з представниками Троїстого союзу. Жоден з членів делегації не мав міжнародного дипломатичного досвіду чи освіти, не кажучи про загальний поспіх підготовки до зустрічі з іноземними делегатами. Один з членів української переговорчої групи, Олександр Севрюк, згадував:

«Інструкцій жадних дано не було ні Урядом, ні Ц. Радою».

Попри це, Голубовичу вдалося переконати союзників у визнанні української делегації як представника незалежної від Росії держави. Така позиція української делегації ухваленню Берестейського договору, яким визнавалася незалежність УНР.

Делегація УНР у Брест-Литовську. 1918. (Зліва направо: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левицький, Люссенті, Михайло Полоз, Олександр Севрюк ) Фото: academia.in.ua.

У цей час в українському уряді тривав внутрішній конфлікт. В умовах незгоди з пропонованим проєктом земельного закону та іншими пунктами ІV Універсалу, подав у відставку голова уряду – Володимир Винниченко. Водночас низку членів Центральної Ради було арештовано у підозрі в співробітництва з більшовицькою Росією. Делегації місцевих національних партій відмовилися визнати факт відокремлення України від «Російської федеративної демократичної республіки» і уникали подальшого голосування.
В таких умовах місце голови уряду було запропоновано Всеволоду Голубовичу. Останньому вдалося не тільки заручитися підтримкою Михайла Грушевського,  представника найбільшої партії України (есерів), але й домовитися про кандидатури майбутніх міністрів. 31 січня новим головою уряду став 32-річний Всеволод Голубович.
Проте цей уряд проіснував недовго. Місцеве населення розчарувалося в ньому через невирішеність земельного питання та необхідність забезпечувати союзні армії продовольством. Союзники, в обхід української влади, пішли на домовленості з місцевими комерсантами і почали скуповувати збіжжя.

Опонуючи політиці союзних представників, Голубович та низка інших політиків УНР вирішили позбутися «сторонніх осіб» у відносинах з альянсом. Наприкінці квітня 1918 року було викрадено одного з головних посередників союзників у закупівлях – банкіра Авраама Доброго. Очікуваних позитивних наслідків це не принесло. 29 квітня відбулося останнє засідання Ради Народних Міністрів УНР, уряд розпущено німецькими військами. Влітку Голубовича арештовано та  засуджено до двох років ув’язнення.

З приходом до влади Директорії Всеволода Голубовича звільнили. У березні 1919 року він стає одним з опонентів Петлюри, маючи інше бачення щодо майбутньої угоди з Антантою. Остання передбачала не тільки воєнний союз з альянсом переможців Першої світової, але й відмову Директорії від  «соціалістичних експериментів» (малося на увазі вигнання лояльних до більшовицької ідеології діячів українського уряду, зокрема Винниченка та  Андрієвського). Голубович разом з іншими діячами УНР створює «Комітет охорони республіки» у Кам’янці-Подільському. Проте після низки арештів цей політичний орган розпався, а бунтівники втекли до Галичини.
Згодом Голубовський повертається в Кам’янець, видає опозиційну пресу українських есерів. Паралельно, за дорученням ЦК партії, веде переговори з більшовицьким керівництвом стосовно політичного союзу УПСР та КП(б)У («української» партії більшовиків). 

Після захоплення Кам’янця більшовиками в липні 1920 року, Голубович виконує обов’язки члена місцевої губернської ради народного господарства. Нова влада не забула про його попередню антирадянську діяльність. 11 серпня 1920-го Голубовича заарештували і вивезли до Харкова, де він стає фігурантом справи так званого есерівського «Центрального українського повстанського комітету». Проте, після зміни риторики більшовиків стосовно українських соціалістичних партій, був звільнений восени цього ж року.

    Всеволод Голубович під час засідання ревтрибуналу в справі «Центрального українського повстанського комітету». 1920 р. Фото:tyzhden.ua

Працюючи в Українській раді народного господарства, Всеволод Голубович перебував під наглядом радянських спецслужб. Наступний арешт відбувся в 1931 році у справі «Українського національного центру». Помер 16 травня 1939-го у Ярославльській в’язниці. 

Для підготовки матеріалу використано дослідження Тараса Вінцковського, Тетяни Осташко, Віталія Скальського.