1875, 3 вересня в селі Яворів на Косівщині в родині місцевого священника Іполита і Теклі Окуневських народилася донька Ольга, в майбутньому – відома піаністка і педагог, популяризаторка музики Миколи Лисенка на Галичині, концертмейстерка Соломії Крушельницької.
Ольга Окуневська, бл. 1892 р. Фото: uk.wikipedia.org
Мама померла, коли дівчинка була немовлям. Виростала в оточенні старших братів, Теофіла та Ярослава, які теж лишили помітний слід в історії Галичини: Теофіл Окуневський був послом до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму, а Ярослав Окуневський став письменником, дійсним членом НТШ, адміралом флоту Австро-Угорської імперії. Була ще старша сестра Емілія, але вона померла в молодому віці.
Взагалі, Окуневські були дуже знаною і шанованою родиною. Це була інтелектуальна династієя, де поєднувалася медицина, музика, література і громадська діяльність. До цього ж роду належали і Софія Окуневська – перша в Галичині жінка-лікарка, і Наталя Кобринська – письменниця, одна з лідерок жіночого руху кінця ХІХ століття на Галичині.
Ольга ж обрала для себе музику, зокрема, фортепіано, хоча в той час цей інструмент на Галичині не був настільки поширеним. Перші уроки гри на фортепіано отримала в родинному колі, пізніше навчалася у Віденській консерваторії, а згодом чотири роки провела у Києві, беручи уроки у Миколи Лисенка.
У 23 роки Ольга Окуневська має вже велике визнання. Вона акомпонує Соломії Крушельницькій, дає окремі концерти. У спогадах композитора Станіслава Людкевича є згадка про виступ Окуневської на ювілейному вечорі Івана Франка 1898-го року, який публіка зустріла оваціями. Схвально відгукувалася про гру Окуневської і Леся Українка, яка гостювала в Яворові в липні 1901 року.
Крім концертів Ольга Окуневська береться навчати грі на фортепіано учениць дівочого ліцею в Перемишлі. Після бурхливих перипетій Української революції 1917-1921 років (у якій активну участь брали брати Ольги Теофіл та Ярослав) і встановлення на Галичині польської влади, Ольга повертається до Яворова, нова влада з упередженням ставиться до неї як до українки, тому і концерти, і педагогічна діяльність відходять на другий план.
Мало змінилася ситуація і після вересня 1939 року. З одного боку радянська влада визнавала її талант як виконавиці. З іншого – вона була з родини «ворогів народу». Зрештою, їй дозволили викладати гру на фортепіано в музичній школі в Косові.
Померла у 1960 році (точної дати не зафіксовано). Похована в Яворові.