Меморіалізація

Інститут бачить два важливих напрямки роботи, що пов’язані з місцями пам’яті: віднайдення забутих та створення нових місць пам’яті Українського народу.

До забутих місць пам’яті можна віднести знищені та сплюндровані могили борців за незалежність України, необліковані захоронення жертв війни, політичних репресій та Голодомору; зруйновані в роки окупацій пам’ятники та пам’ятні знаки на честь українських героїв.

Створення нових місць пам’яті передбачає насамперед вшанування сучасних захисників і захисниць України у російсько-українській війні. А також – видатних українців та українок, увічнення героїв минулого, пам’ять про яких знищувалась. Ці дії називаємо меморіалізацією.

До створення нових місць памʼяті належать, зокрема, військові поховання, сектори військових поховань на цивільних кладовищах, окремі меморіальні військові кладовища та інші меморіальні простори, що стосуються памʼятання російсько-української війни.

Місця пам’яті – не лише матеріальні пам’ятки, що нагадують про певні історичні події. Кожне місце пам’яті виконує функцію консолідації українського народу довкола героїчних або трагічних сторінок минулого. Такі місця можуть мати локальне або загальнонаціональне значення. Тож місця пам’яті – це матеріальні маркери української ідентичності.

Інститут пропонує трирівневу модель функціонування місць пам’яті:

1. Український національний пантеон.

2. Національний військовий меморіальний комплекс.

3. Сектори військових поховань, окремі могили, пам’ятники та пам’ятні знаки.