75 років від початку насильницької операції – депортації кримськотатарського народу
Український інститут національної пам’яті підготував матеріали до вшанування 75-х роковин депортації кримських татар.
Вранці 18 травня 1944 року, о 3 годині ранку, в Криму почалася спеціальна операція радянської влади щодо насильницького переселення — депортації — кримських татар на Урал та в Середню Азію. Обґрунтуванням для цього слугувала прийнята 11 травня цілком таємна Постанова Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній усе кримськотатарське населення звинувачувалося у масовому зрадництві та колабораціонізмі. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, бо абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Для реалізації плану примусового виселення кримських татар було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини. Формально дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося прихопити в середньому 20-30 кг речей та продуктів. Абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою або потрапила до рук мародерів. Впродовж 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Ще дві хвилі депортації відбулися протягом червня 1944 року. Загальна чисельність виселеного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення + 6 тис. у табори управління резервів + 6 тис. до ГУЛАГу + 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту = 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців було також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через змішані шлюби.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу потрапили 8995 військовослужбовців, яким лише 1953 року дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Режим спецпоселень для кримських татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації - другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі влаштовуючи пікети та демонстрації.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
За чотири наступних роки на півострів повернулося половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР - 250 тисяч людей.
Повернення до Криму корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі. Великих протистоянь все ж вдалося уникнути.
Новим викликом, зокрема і для кримських татар, стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них через загрозу переслідувань змушений був залишити півострів. Іншим російська влада сама заборонила в'їзд на батьківщину, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.