Пам’ять, що застерігає. У Києві відкрили виставку про Україну в роки Другої світової війни.

8 травня, до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, Український інститут національної пам’яті відкрив вуличну банерну виставку, присвячену участі українців та долі українських територій, на яких відбувалися воєнні дії найбільшого збройного конфлікту в ХХ столітті.

На банерах експозиції висвітлено ключові події участі українців у Другій світовій війні. Виставка розповідає про бездержавний статус українців у міжвоєнний період, роль СРСР у розв’язанні війни, початок війни, життя в окупації, злочини Голокосту, героїчний Рух Опору, долі українців, які боролися з нацизмом у складі Червоної армії та арміях інших держав Антигітлерівської коаліції, а також про втрати, яких зазнали українська земля та народ через Другу світову війну.

Модераторка заходу, співробітниця УІНП Наталка Позняк-Хоменко на початку заходу зауважила, що ця виставка – це лише один із проєктів Інституту, які ставлять собі на меті збереження пам’яті та деконструкцію російських і радянських історичних міфів навколо теми Другої світової війни.

Народний депутат України та очільник парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв на відкритті виставки наголосив на тому, що сьогоднішня Війна за Незалежність України є продовженням боротьби за демократичні цінності світу, за які боролася Антигітлерівська коаліція, але якщо тоді боротьба була з нацизмом, то сьогодні вона – з рашизмом, який став продовженням радянського комунізму.

“Мир був не тому, що Радянський Союз не хотів воювати. Радянський Союз завжди хотів воювати. І де він міг, він воював. Він воював в Африці, Латинській Америці, Афганістані. Ця країна ні разу не була миролюбною. І зараз сучасна Москва, яка оголосила себе правонаступницею і продовжувачкою традиції СРСР, вона абсолютно логічно прийшла з війною спочатку до Молдови, потім до Чечні, потім до Грузії, потім врешті до нас. Якби ми її не зупинили, то прийшли б до інших країн, до інших народів. Саме через те, що ми надто заспокоїлися з гаслом “Ніколи знову”, ми надто довго думали, що ті, хто воювали поруч з українцями в роки Другої світової, не піднімуть зброю проти українців. Це все була жорстка помилка. Тому що фашизм і нацизм – це така штука, яку треба або викорінити, як хворобу, один раз, або вона повернеться. Вона повернулася, і зараз сучасний фашизм і нацизм, який ми називаємо рашизм, нашим рідним доводиться зупиняти. Тоді це була “коричнева чума”, а сьогодні – це “колорадська чума”, – наголосив народний депутат.

Заступник голови УІНП Володимир Тиліщак зауважив, що ця виставка ілюструє два головних уроки війни, як Другої світової, так і нинішньої війни з Росією. Перший – зі злом неможливо домовитися і агресора не варто умиротворювати. А другий – непокаране зло завжди повертається з іще більшою силою.

“Тут згадали гасло “Ніколи знову”, але було й інше гасло, яке використовується у сусідній країні, – це “Можемо повторити”. І саме це гасло підштовхнуло їх до нової війни. Те зло виростало від того, що насправді в тій країні ніколи не говорили правди про Другу світову війну, а гасло є міфом. Їхня агресивність виростала від незнання і небажання знати про справжню ціну тієї війни. І саме тому нам сьогодні потрібно говорити і собі, і світу про ту війну, не забувати про неї. Власне, для цього ми і створюємо ці виставки, інформаційні продукти. І сподіваємося, що вони будуть цікавими та корисними всім, хто знайомиться з нашими продуктами, і спонукатимуть до власних висновків та спостережень”, – наголосив Володимир Тиліщак.

Завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАН України, професор Олександр Лисенко зауважив, що УІНП вже не вперше створює дуже динамічні та інформативні проєкти з популяризації історії України.

“Взагалі, історія і людська пам'ять мають дві основні складові. Перша пов'язана з нашими перемогами, звитягами, досягненнями. А друга – це трагічні, віктимні, травматичні події, до яких належить і Друга світова війна. І ось у нас в українській ментальності, меморіальних практиках в Україні більше домінує спокійне, зважене ставлення до таких подій. У нас до пам'яті ставляться як до чогось сакрального. Це стосується і подій війни, жертв війни, бо майже в кожній родині є такі жертви. Як і сьогодні: російсько-українська війна торкнулася практично кожної української родини. Натомість у Російській Федерації відзначення Дня перемоги перетворилося на істерію, на “побєдобєсіє”. Ця істерія демонструє, очевидно, певні комплекси російської нації, яка замість того, щоб досягати звершень у науці, культурі, економіці, соціальній сфері та використовувати багатство, яке має Росія, на розбудову і розквіт, намагається натомість побудувати нову імперію, сіючи терор, смерть, горе і відчай”, – пояснив історик.

Старший офіцер відділу національно-патріотичної роботи та бойових традицій Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ, підполковник Василь Стасієв наголосив, що для будь-якого українця, де б він не воював: в УПА, Червоній армії чи інших військах Антигітлерівської коаліції, завжди кінцевою метою було здобуття власної держави.

“Хочеться згадати приклад, коли в березні 1939 року Європа мовчки спостерігала за тим, як руйнується встановлений міжнародний порядок, українці Закарпаття проголосили свою державу. Це дуже яскравий приклад прагнення українців здобути свою державність. І приклад того, що на цьому шляху для них не було ніяких компромісів. Боротьба українців завжди була безкомпромісною”, – зазначив Стасієв, нагадавши слова Михайла Колодзінського про те, що в словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”, а тому й для сьогоднішніх оборонців є чіткий стимул боронити рідну Україну.

Майор Збройних Сил України Тарас Ткаченко наголосив, що Росія десятиліттями використовує міфологізовану пам’ять про Другу світову війну як інструмент пропаганди та виправдання сучасної агресії проти України. Російська ідеологія продовжує нав’язувати світові хибний образ українців як “нацистів”, попри колосальні жертви, яких український народ зазнав у боротьбі з нацизмом.

“На жаль, Друга світова війна для російської пропаганди досі не закінчилася. Вони й сьогодні прикривають свої злочини гаслами про “боротьбу з нацизмом” і “денацифікацію”. При цьому саме Україна заплатила одну з найвищих цін у Другій світовій війні – мільйони життів, переважно цивільного населення. І сьогодні ми знову бачимо ті самі злочини: удари по мирних містах, вбивства цивільних, терор проти населення. Тому дуже важливо, особливо молодому поколінню, зберігати власний погляд на історію, пам’ятати правду про цю війну та бути готовими протистояти російським маніпуляціям і дезінформації”, – наголосив Тарас Ткаченко.

Один з авторів виставки, співробітник УІНП Владислав Пилипенко зазначив, що під час підготовки проєкту була пророблена значна аналітична та архівна робота.

“Нам вдалося сформувати наратив, який не лише став гідною альтернативою тезам, пропонованим рашистським режимом, а й став доволі запитуваним серед закордонних колег. Ця виставка заснована на матеріалах та фактах, що не заперечувались не лише українськими та закордонними істориками, а й навіть істориками з СРСР та Росії. Останні, не бажаючи цього визнавати, підтверджують те, що українці становили найбільшу кількість в офіцерському корпусі радянської армії, а також воювали в Русі опору за кордоном”, – наголосив Владислав Пилипенко.

На відкриття виставки прийшли школярі київських ліцеїв, для яких такий відкритий урок історії має вагоме значення.

Виставка експонуватиметься до 26 травня.