Створення Українського телеграфного агентства
26 березня 1918 року Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки затвердила статут Українського державного телеграфного агентства, першої української інформаційної агенції, що стала історичним попередником сучасного Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ».
Із проголошенням Української Народної Республіки Українська Центральна Рада взялася за розбудову власної інформаційної політики. Головним завданням якої було поширення інформації про діяльність державних інституцій Українська Народна Республіка, популяризацію «української справи» за кордоном. Тоді, очевидно, виникла ініціатива створення власного Українського телеграфного агентства.
Вже 14 грудня 1917 року на засіданні Генерального Секретаріату – уряду, Генеральний секретар – міністр – судових справ Михайло Ткаченко відзначив, що на місцях не відчувають української влади, пропонував налагодити тісніші стосунки з місцевими громадськими організаціями. Постановили: «одложити обміркування цієї справи в зв’язку з пропозицією видавати велику російську газету-офіціоз, план виконання якої доручається розробити в 6-денний строк комісії з генеральних секретарів – Винниченка, Ткаченка і Петлюри. Взяти в свої руки Київське телеграфне агентство». Київський відділ Петроградського телеграфного агентства української владою розглядався як основа майбутнього Українського телеграфного агентства.
Справа створення Українського телеграфного агентства розглядалася на цілій низці засідань українського уряду – Генерального Секретаріату, а з 22 січня 1918-го – Ради Народних Міністрів. Зокрема, 21 грудня 1917 року урядовці ухвалили доручити Генеральному секретарству внутрішніх справ розробити законопроект про організацію Українського телеграфного агентства. 16 січня 1918-го вирішили, що агентство матиме державний характер, а вже 22 березня на його організацію було асигновано 60 тис. крб.
Однак ключові події відбулися 26 березня 1918 року. Цього дня Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки затвердила статут Українського державного телеграфного агентства. «Статут Агентства затвердити остаточно. Щодо штатів і коштів на утримання його, то вони повинні бути внесені в Малу раду разом з бюджетом Ради народних міністрів». Незабаром був затверджений склад дирекції УТА: Микола Салтан – член дирекції, С. Соколовський – голова дирекції, Петро Стебницький – директор-розпорядник.
Впродовж березня-квітня 1918 року філії УТА були відкриті в Харкові, Полтаві, Чернігові, Єлисаветграді, Херсоні, Миколаєві, Севастополі, інших містах України та за кордоном. До компетенції УТА входило інформування української та зарубіжної преси про найважливіші події в Україні, розповсюдження серед співгромадян відомостей про життя іноземних країн. Агентство отримувало право створювати філії та кореспондентські пункти в містах України і провідних політичних центрах іноземних країн, отримувати необхідну інформацію від всіх державних інституцій України, мати власні канали телеграфного зв’язку. Філії Агентства за кордоном повинні були вміщувати статті в іноземній пресі, видавати інформаційні бюлетені, брошури й книги з різних аспектів життя Української держави.
За Гетьманату Павла Скоропадського, із травня до листопада 1918-го, головою Українського телеграфного агентства був Дмитро Донцов, громадський діяч, філософ, публіцист і літературний критик. Одночасно очолював Державне бюро преси, що координувало діяльність друкованих видань. Розташовувалися УТА та Бюро преси за адресою Хрещатик, 25 в Києві. У щоденникових записах за 1 червня 1918-го він залишив спогад: «Досі не розумію, чим міг збудити довір’я Скоропадського. Посту, який мені дав (пресова служба), не шукав».
Українське телеграфне агентство працювало також за часів Директорії Української Народної Республіки. Свою інформаційну службу мала також Західноукраїнська Народна Республіка, її функції виконувала редакція газети «Стрілець».
Українське телеграфне агентство – історичний попередник сучасного Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ».
Дмитро Донцов (1883-1973) – політичний діяч, літературний критик, ідеолог українського націоналізму. Народився в місті Мелітополь в родині, що мала козацьке походження. Навчався в Петербурзькому та Віденському університетах. В 1914-1918 роках був головою Союзу визволення України, займався публіцистичною діяльністю. У 1914-1916 рр. – керував інформаційним центром Українського парламентського клубу в Берліні, потім – Бюро народів Росії в Берні (Швейцарія), видавав його прес-бюлетень.
1917 року повернувся до Києва. З травня до листопада 1918 року очолював Українське телеграфне агентство (УТА) і Державне бюро преси, яке координувало діяльність друкованих видань. У 1919-1921 роках – керував Українським пресовим бюро в Берліні. Редагував журнали “Літературно-науковий вістник”, “Заграва”, “Вістник”. У 1926 році написав працю «Націоналізм», в якій запропонував власне бачення інтегрального націоналізму. Протягом Другої світової війни жив в Берліні, Бухаресті, Празі, видає періодичні видання, готує публіцистичні статті. У 1947 р. переїхав до Канади. Викладав українську літературу в Монреальському університеті, співпрацював із україномовними виданнями, написав концептуальні твори “Московська отрута” (1955), “Хрестом і мечем” (1967). Помер 30 березня 1973 року в Канаді.