1895 – народився Василь Чучупак, Головний отаман Холодного Яру

1895, 11 березня (27 лютого за старим стилем) у селі Мельники Чигиринського району в сім’ї селянина Степана Григоровича Чучупака та Оксани Сидорівни Лівицької, дочки дяка із села Грушківка Кам’янського району, народився син Василь – майбутній Головний отаман Холодного Яру.

Василь Чучупак. Фото: uk.wikipedia.org

В родині Чучупаків було п’ять синів: Петро, Орест, Василь,  Олекса і Дем`ян. Батьки були неписьменними, але всім синам спромоглися дати освіту. Василь закінчив Перше Київське двокласне училище, після чого вчителював у селі Тимошівка Кам’янського району. 

З початком Першої світової війни братів Чучупаків мобілізували до російської армії, розкинувши по різних фронтах. Василь в чині прапорщика воював на Білоруському фронті, Петро – на румунському, Олекса – в Петрограді. Орест у 1915 році загинув під Краковом. 

Після лютневої революції 1917 року брати повертаються додому.  Василь вчителює в селах Пляківка та Ревівка Кам’янського району.

У ті часи селяни потерпали від постійних нападів більшовиків, німецьких військ і місцевих озброєних загонів, які грабували як церкви та монастирі, так і простих селян. На прохання ігумені Мотронинського монастиря наприкінці 1918 року Олекса Чучупак створює загін самооборони. До першого загону увійшло 22 бійця із села Мельники для захисту самого монастиря від пограбування. 

Але з часом виникла потреба в більшій бойовій одиниці. За справу береться Василь Чучупак, який кинув клич по всіх навколишніх селах і хуторах. 10-12 квітня 1919 року в Медведівці проходить повітовий з’їзд Військової ради, де на порядку денному одним з питань стоїть протидія більшовицькому «воєнного комунізму». Василя Чучупака обирають Медведівським курінним і старшим повстанського руху. 

Невдовзі відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який підняв повстання за самостійність проти комуни. Штаб полку гайдамаків очолив Петро Чучупак, який повернувся з Києва. Петрова дружина Ганна пошила чорний прапор повстанців, на якому срібними нитками вишила слова «Воля України або смерть». Загалом полк налічував біля 400 багнетів. Вітанням між холодноярівцями було гасло «Слава Україні!». Про збір та небезпеку сповіщував дзвін Мотрониного монастиря.

У склад Холодноярської організації входили села і хутори, розташовані безпосередньо на території Холодного Яру та навколо нього. Керівництво Холодноярської організації визнавали й прибережні села вгору по Дніпру до Черкас і чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмина. Осібно трималися села, які перебували під впливом суботівського отамана Свирида Коцура, засновника Чигиринської республіки і опонента Василя Чучупака. Лише після загибелі Коцура у квітні 1920 року ці населені пункти приєдналися до Холодноярської організації.

На початку літа 1919 року холодноярівці підтримали повстання отамана Никифора Григор’єва проти московської комуни і ЧК. Оголосивши мобілізацію, Василь Чучупак зібрав для боротьби за самостійну Україну понад 4000 селян, взявши під контроль значну частину Черкащини. Деякий час підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку, який у листопаді 1919 року прибув до Холодного Яру.

На початку 1920 року Полк гайдамаків Холодного Яру діяв спільно з червоноармійцями проти Добровольчої армії генерала Денікіна. У січні 1920 року, після звільнення від деніківців Черкас, Василю Чучупаку запропонували влитися зі своїм полком до лав Червоної Армії. Однак він відповів, що йому з «совітами» не по дорозі: «Ми – вільні гайдамаки. Є в нас вільна ненька – Україна й ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руку».

У лютому 1920 року Полк гайдамаків Холодного Яру разом з Дієвою Армією УНР брав участь в операціях Першого Зимового походу. Холодноярський полк добряче поколошматив армію Будьоного, яка виявилася неготовою до партизанської тактики козаків із раптовими нападами. В боях холодноярці здобули багато трофеїв: зброю, коней, бойові тачанки. Коли частини армії УНР рушили з Холодного Яру на південь, Василь Чучупак лишився і розпочав підготовку до повстання проти червоних. 

На жаль, чекісти на той час почали таємну операцію з ліквідації керівного складу Холодноярської організації із залученням широкої мережі агентів і зрадників. Їм вдалося дізнатися, що біля Креселецького лісництва, що по дорозі на Мотронин монастир, готується нарада отаманів та керівників штабу, і влаштували засідку. За переказами свідків (цю версію потім описав і Юрій Горліс-Горський в романі «Холодний Яр»), Василь Чучупак встиг скочити на коня і вирватися з оточення, але його кобила почула іржання чекістського коня, зупинилася і розвернулася в той бік. Не бажаючи здаватися живим, Василь Чучупак крикнув «Готуй нових борців, Холодний Яре!» і пустив собі кулю в скроню. Начальник штабу Холодного Яру Петро Чучупак і боровицький отаман Петро Солонько були схоплені живими і пізніше страчені у застінках ЧК.

Чигиринський дослідник Олександр Солодар розшукав документ про загибель Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, який засвідчив, що це сталося 19 лютого 1920 року. В операції брали участь червоноармійці 63-го Гороховецького полку. 21 лютого воєнком полку передав тіло священику Покровської церкви села Мельники Михайлу Лебедовичу, і того ж дня тіло отамана поховали на сільському цвинтарі.

Холодноярська організація протрималася до 1923 року.