1920 – бій за Вознесенськ

1920, 15 квітня в бою за Вознесенськ військо УНР здобуло важливу перемогу над більшовиками, захопивши склади з боєприпасами.

Поштова картка "Новітні Самураї - вояки Армії Української Народної Республіки в Зимовому поході 6.16.1919 - 6.05.1920 рр." художника Дмитра Потороки. Фото: www.istpravda.com.ua

Бій за Вознесенськ став однією з ключових подій Першого зимового походу, коли частини Дієвої армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд тилами білих та червоних російських частин. Цей похід ставив за мету зберегти боєздатність армії та продемонструвати усім, що незалежна Україна жива і продовжує боротьбу. Також були сподівання підняти повстання проти більшовиків і витіснити їх з України.

Проте на початок квітня 1920 року ситуація стала критичною: у важких боях армія УНР практично повністю вичерпала свій запас набоїв та снарядів. У цей час українські частини вели напружені бої з більшовиками, які у військовому майні та споряджені не відчували ніякої нестачі. Єдиним виходом для учасників походу було захоплення вузлової станції Вознесенськ на Миколаївщині, де були великі військові склади червоних.

15 квітня учасники походу підійшли до Вознесенська. Розвідка встановила, що у місті – великий гарнізон більшовиків, 600 - 700 чоловік піхоти, за підтримки кінноти та гарматної частини. До того ж у той час у Вознесенську відбувався місцевий з’їзд представників більшовицьких осередків, тож була імовірність, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону. Тож успіх бою міг стати наслідком тільки несподіваності нападу та відваги атакуючих. Перед початком операції козаки склали на купу всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали і того менше.

Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг. Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле, де їх зупинив картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова.

У вирішальний момент у позиції червоних врубався кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Атаку підтримали повстанчий відділ отамана Гулого-Гуленка та кінний полк під командою полковника Литвиненка. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи у долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли.  

Кінна атака в Зимовому поході. Малюнок Леоніда Перфецького. Фото: www.istpravda.com.ua

Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі. На полі бою лишилося біля 250 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків та п’ятеро  поранених.

Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 000 000 набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 000 гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були і захоплені запаси господарського майна: це майно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Вручена сума дозволила впродовж двох-трьох наступних  тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків українське військо не грабувало селян, а купувало у них все необхідне.

Настрій українських козаків важко було передати словами. Учасник бою Валентин Сім’янців, бунчужний 3-ї сотні 1-го кінного полку Чорних запорожців, у своїх споминах наголошував: «За весь Зимовий похід не було такого радісного дня, як той, коли здобули Вознесенське». А кулеметник Петро Первухин згадував: «Один упав на коліна і обіймає кулемет та плаче як мала дитина. Інші… підіймають руки вгору, до Бога, плачуть з радости та моляться… Були й такі, що, обладувавшись набоями, кричали: «Тепер ходіть! Хоч із самим чортом, не то що із Троцьким, дамо собі раду!» … Цієї картини не можу описати, бо і сам з радости не знав, що роблю. Напевно, коли б мій батько тоді побачив мене, то сказав би: «О Боже, здуріла дитина!».

Ця бойова операція стала однією з найвизначніших українських перемог у 1920 році, що мало визначальну роль для піднесення бойового духу Армії, і дозволила успішно продовжити Перший зимовий похід Армії УНР. Загалом за весь рейд тилами ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року з’єднанням його учасників з польсько-українськими частинами та звільненням Києва.

Про бій за Вознесенськ розповідає і цей ролик із серії "ІстФакт"