1936 – народився Юрій Бадзьо, дисидент
1936, 25 квітня в селі Копинівці Мукачівського району Закарпатської області в багатодітній селянській родині народився відомий літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років, колишній політв‘язень Юрій Бадзьо.
Юрій Бадзьо. Фото: museum.khpg.org
Середню школу закінчив із золотою медаллю, вступив на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. Після отримання диплома (теж із відзнакою) три роки працював учителем у селах Драгиня та Копинівці, рік був директором восьмирічної школи у селі Червеньово Мукачівського району.
Але хотілося знати більше. У 1961 році вступив до аспірантури при Інституті літератури АН УРСР, після закінчення якої лишився в Інституті на посаді молодшого наукового співробітника. З перших днів у Києві зблизився з шістдесятниками, увійшов до Ради Клубу творчої молоді «Сучасник». В 1964 році одружився зі Світланою Кириченко, яка на довгі роки стала вірною супутницею і підтримкою. Перед одруженням Юрій попередив наречену, що більше трьох років спокійного життя їй не обіцяє, бо розпочинається боротьба за Україну, а він не зможе стояти осторонь.
Випробування почалися вже за рік, коли 4 вересня 1965 року під час прем‘єри фільму «Тіні забутих предків» Юрій Бадзьо та Світлана піднялися на знак протесту проти політичних арештів української інтелігенції. За це обох звільнили з Інституту літератури. Позбавлений можливості працювати в інтелектуальній сфері, Бадзьо підробляє літературним редактором у журналі для сліпих, видавництві «Молодь», викладачем, коректором. Але всюди, щойно ставала відома його позиція, його звільняли. Останні п`ять років перед арештом працював приймальником хліба в тресті «Київхлібторг».
Світлана Кириченко та Юрій Бадзьо. Фото: uainfo.org
Паралельно продовжує дисидентську діяльність. У 1972 році у відповідь на нову хвилю політичних арештів почав роботу над фундаментальною працею «Право на життя», де викривалися тоталітарні засади «реального соціалізму» та утиски проти українців. Перший варіант дослідження – 1400 сторінок рукописного тексту – у 1977 був викрадений з квартири приятеля, якому Бадзьо довірив свою роботу. 450 сторінок другого варіанту було вилучено в лютому 1979 року під час обшуку. Їх повернуть і надрукують лише в часи незалежності України – у 1999 році ця книжка отримає премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.
У квітні 1979 року Юрія Бадзьо заарештують. «Право на життя» стане одним із аргументів для обвинувачувального вироку. Йому дали максимальний термін – 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії. Там він так само не припиняв боротьбу, писав листи, виступав із заявами, за що неодноразово потрапляв у карцер, позбавлявся побачень з рідними. На заслання в якутському селі Хандига до нього приїхала дружина.
Юрій Бадзьо став одним із останніх дисидентів, звільнених радянським режимом. Повернувшись до Києва в січні 1989 року, віні одразу ж включається в політичне і громадське життя. У березні 1990 року балотується до Верховної Ради УРСР, перетворивши виборчу кампанію на просвітницьку акцію: разом зі своїм соратником Олесем Шевченком на майданчику біля виходу зі станції метро «Либідська» (тоді ще – «Дзержинська») проводили імпровізовані мітинги та фотовиставки. Кандидати розповідали про життя в таборах, про інших дисидентів, відстоювали свою позицію, переконували в тому, що незалежність України треба ще виборювати, відкривали справжню історію України.
У 1990 році став одним із співзасновників Демократичної партії України та першим її головою. Пізніше передав повноваження Володимиру Яворівському, щоб повернутися до наукової праці, перерваної майже на 30 років.
З червня 1993 року працював в Інституті філософії НАН України, 1996 року став членом Національної спілки письменників України. Активно виступав у ЗМІ з аналітичними статтями на політичні теми.
Помер 1 вересня 2018 року. Похований на Байковому кладовищі.