1914, 4 квітня (22 березня за старим стилем) в Петербурзі народилася Марія (Марієтта) Ростиславівна Капніст – графиня, геніальна актриса, багаторічний в’язень ГУЛАГу.
Марієтта Капніст в молодості. Фото: povaha.org.ua
Марієтта була молодшою донькою графа Ростислава Капніста, нащадка відомого поета і драматурга, друга Івана Котляревського, Василя Капніста. По материнській лінії дівчина мала в предках легендарного кошового Івана Сірка та гетьмана Павла Полуботка.
Її дитинство пройшло в родинному особняку на Англійській набережній. Також Капністи мали маєтки на Полтавщині та великий дім на 70 кімнат в Судаку. В домі часто бував Федір Шаляпін, закоханий у її маму. Він дав Марієтті кілька уроків вокалу, хвалив її за перші театральні спроби в домашніх виставах.
Більшовицький переворот Капністи зустріли натхненно. Граф Капніст підтримував більшовиків, давав їм гроші «на революцію», допомагав переправляти через кордон газету «Іскра». Втім, через деякий час довелося тікати від більшовицького розгулу в Судак. Але там їх чекав повний крах усіх ілюзій: у 1921 році більшовики розстріляли Ростислава Капніста за те, що він був графом (тоді за одну ніч на горі Апчак розстріляли біля 3 тисяч людей), тітку вбили просто на очах шестирічної Марії, а за кілька днів від розриву серця померла старша сестра. Маму Марії з дівчинкою та трьома братами врятували кримські татари, прихистивши їх, а потім непомітно переправивши із Судака перевдягненими в кримськотатарський одяг.
Марія (найменша) з братами та сестрою. Кінець 1910-х. Фото:uk.wikipedia.org
У 1927 році Марія опинилася в Києві – захворіла тітка і треба було її доглядати. Закінчила трудову школу, вчилася в Ленінграді в театральній студії Юрія Юр’єва, але студію закрили і дівчина повернулася до Києва, вступила на фінансовий факультет Інституту народного господарства.
І все ж, вона мріяла про велику сцену. Тому зробила ще одну спробу повернутися в Ленінград – вступила до театрального інституту. Її підтримував друг сім’ї, Перший секретар Ленінградського міського комітету ВКП(б) Сергій Кіров. Тут же вона зустрічає старшого на 10 років Георгія Холодовського, який колись був закоханий у старшу сестру Марії. Між молодими людьми зав’язуються романтичні стосунки.
Але в 1934 році Кірова вбивають і починається «полювання на відьом». Марії знову згадують її дворянське походження і виключають із інституту із забороною жити в Ленінграді. До цього додається образа Лаврентія Берії, який на одному із спортивних виступів поклав око на вродливу дівчину, але отримав відмову. Марія повертається до Києва, де працює бухгалтером, потім переїжджає в Батумі.
Там її затримують в 1941 році за звинуваченням у «шпигунських зв’язках» і «антирадянській агітації». Вирок – 8 років таборів Казахстану: Тайшет, Джезказган, Караганда.
В таборах через її походження, вроджене почуття гідності і інтелігентність вона проходить через сім кіл пекла: їй обріжуть її розкішну, товщиною в руку, косу, на катуваннях виб’ють усі зуби, моритимуть голодом і непосильною працею, кидатимуть в камери з кримінальниками. Кілька разів вона буде на волосину від смерті, але не зламається. Пізніше зізнається, що через усі випробування в таборах пронесла родинну реліквію – чудотворну ікону Козельщанської Божої Матері.
Одного разу її від загибелі врятує польський інженер Ян Волконський, який на руках виніс її з палаючого степу. На знак вдячності Марія народила йому доньку Радославу. В 1953-му році Волконського розстріляють. А Марія незадовго до цього отримує новий термін – за те, що вступилася за доньку, над якою знущалася вихователька дитячого садка.
Марія Капніст з донькою в таборі. Фото: bastion.tv
Їх розлучать надовго. Радослава потрапить в дитячий будинок в Харкові, Марія – на новий етап. Їм допоможе табірна подруга Марії Валентина Базавлук: вона розшукає дівчинку і провідуватиме її в Харкові, а потім поїде до Москви просити за Марію до Мікояна. Їй пощастить: у 1956 році Марію Капніст звільняють достроково (через два роки її реабілітують «за відсутністю складу злочину). Але забрати Радиславу Капніст не зможе: дівчинка, яка звикла до Валентини Базавлук, злякається вигляду рідної мами і не прийме її. А та не зможе повернути доньку, не маючи ні житла, ні засобів для існування. Зрештою, Раду вдочерить Валентина, а стосунки між мамою і донькою налагодяться значно пізніше.
Весь час перебування в таборі Марію підтримував Георгій Холодовський. Він зустрів її на вокзалі в Москві – і не впізнав. А коли зрозумів, що сива, беззуба жінка, яка перед ним – це і є його красуня Марія, не зміг приховати жаху. Марія це побачила, і для неї це був крах. Вони потім дружили до кінця життя, Георгій кілька разів пропонував одружитися, однак до кінця життя Марія лишилася одна.
Вона оселилася в Києві у подруги. Випадок привів її на кіностудію Довженка, де їй запропонували роль. Потім ще одну, ще. Вона грала графинь, чарівниць, черниць, фатальних жінок. Її образи запам’ятовувалися одразу і не відпускали, бо надто багато в душі актриси було болю і страждань. Коли хтось із молодих колег пожартував з приводу її зовнішності, Марія Ростиславівна відрізала: «Не смійтеся зі старості тих, чиєї молодості ви не бачили».
Марія Капніст в ролі Наїни у фільмі "Руслан і Людмила", 1972 р. Фото: povaha.org.ua
Вона зіграла більше 120 ролей в кіно і театрі. У 1980 році її прийняли до Спілки кінематографістів України, у 1988 їй присвоїли звання Заслуженої артистки УРСР.
Попри важке життя, Марія Капніст продовжувала вірити в людей і робити добро. Однак роки в гулагівських шахтах виробили в неї клаустрофобію – вона боялася спускатися в метро чи підземні переходи. Що стало фатальним – 12 жовтня 1993 року біля кіностудії Довженка її збила машина. Попри всі старання лікарів, врятувати актрису не вдалося. 25 жовтня її не стало. Перед смертю вона попросила доньку зберегти прізвище Капніст.
Похована на Полтавщині в родовому маєтку Велика Обухівка, поряд з могилою знаменитого предка Василя Капніста.