1905 – народилася Тамара Мороз-Стрілець, письменниця

1905 року, 27 жовтня – у Полтаві народилася Тамара Мороз-Стрілець, письменниця, літературознавиця, лавреатка літературної премії ім. Дмитра Загула, дружина новеліста Григорія Стрільця (літературний псевдонім Григорій Косинка).

Тамара Мороз-Стрілець. Фото: ukrpohliad.org

Батько, Михайло Наумович Мороз, один із співзасновників УАПЦ, за участь у революційних подіях 1905 року був висланий із Чернігова за межі губернії – так родина опинилася у Полтаві. Крім Тамари у родині було ще два сина: Микола, відомий як художник і журналіст, згодом опинився у Парижі; Олександр став доцентом Харківського будівельного інституту.

Згодом Морози перебралися до Києва, а у 1927 році – до Харкова. У Києві Тамара закінчила Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства. Її вчителем був славнозвісний знавець античної літератури, лідер неокласиків Микола Зеров. На початку 1920-х років він допоміг Тамарі влаштуватися на роботу в бібліотеку ВУАН.

У 1924 році під Новий рік Тамара познайомилася з Григорієм Стрільцем (Косинка), відомим на той час письменником і перекладачем. У часи Української революції Григорій брав участь у повстанні отамана Зеленого, воював у Дніпровській дивізії Армії УНР. Восени Григорій та Тамара побралися.

 Мешкало подружжя в Києві на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору, адже батько Тамари був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ (згодом через це неодноразово заарештований каральними органами совєтської росії/СРСР і загинув у тюрмі). Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка» (з 1926 року — «Майстерня революційного слова). Приятелювали з Валер’яном Підмогильним, Тодосем Осьмачкою, Остапом Вишнею, Михайлом Івченком, Євгеном Плужником, Борисом Антоненко-Давидовичем та іншими діячами «Розстріляного відродження».

Тамара планувала вступити до фармацевтичного інституту, але доля привела на кінофотовідділ малярського факультету Київського художнього інституту, який був реорганізований в кіноінститут, а дівчина продовжила навчання на кінооператора. Завкафедри Київського державного інституту кінематографії професор Файнштейн дав найвищу оцінку роботі Тамари Мороз-Стрілець «Освітлення в практиці мікрофільмування», відзначивши, що вона з успіхом може бути використана «як підручник, особливо для тих, хто працює у науково-дослідних закладах».

Але доля готувала страшне випробування. У ніч на 5 листопада 1934 року НКВД арештувало Григорія Косинку. Його звинуватили у приналежності до терористичної організації, яка готувала замахи на радянських діячів. 15 грудня 1934 року його розстріляли.

Григорій Косинка та Тамара Мороз-Стрілець в колі українських письменників. Фото: ukrpohliad.org

Тамара знайшла в собі сили захистити диплом і стати однією з перших жінок-кінооператорів. У своїх спогадах вона так описала цей період: «Як у тумані… Тримаючись на нервах і завдяки підтримці товаришів  диплом я захистила. Одержала звання «кінооператор спеціальних методів кінознімання» та відрядження на Київську кінофабрику. Сказали мені у відділі кадрів: До роботи приступити 18 грудня. І скоїлась страшна трагедія… Не особиста, ні… Трагедія нашої культури, нашого народу…18 грудня я прийшла на студію. Дорогою мене зустрічали мовчазні, сповнені жаху погляди…».

Після розстрілу чоловіка її соціальний статус миттєво змінився на ЧСИР («член семьи изменника родины»), що автоматично позбавляло її житла, роботи, низки громадянських прав. Тамара потрапила до списку «мінус 50», що означало, що їй заборонено проживати в 50 найбільших містах СРСР. Поневірялася по чужих кутках з хворим батьком, пережила тяжку депресію – батько забрав її до Харкова, потім перевіз до знайомої в Полтаву, де вона три роки сиділа і цілими днями штопала панчохи. Лише в 1937 році жінка отримала паспорт. Через рік репресували батька – із таборів він так і не повернувся.

Після Другої світової війни Тамара Мороз-Стрілець працювала кілька років старшим бібліографом у Харківській науковій бібліотеці. Вибираючи з журналів 1920-х років твори чоловіка, вона підготувала перше після його реабілітації видання під назвою «Гармонія». Все життя дбайливо збирала відомості про чоловіка, спогади його сучасників, упорядкувала його творчу спадщину, штучно викреслену з історії української літератури.

Після проголошення Незалежності за книгу-спогад «Голос пам’яті» літературознавицю відзначили премією ім. Дмитра Загула й прийняли до спілки письменників. Вона опікувалася створенням пам’ятних знаків Григорію Косинці у Києві по вул. Володимирській та в селах Щербанівці і Красному, куди письменник ходив до школи.

Свого чоловіка Тамара пережила майже на 60 років. Померла 2 січня 1994 року, похована у Києві на Звіринецькому цвинтарі.

За матеріалами Світлани Ленської, професорки, завідувачки кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету