«Вона була вільною». Інститут презентує зворушливий ролик до 90-річчя художниці й дисидентки Алли Горської

 18 вересня художниці та правозахисниці Аллі Горській виповнилося б 90 років. Вона стала однією із найяскравіших фігур покоління шістдесятників, поєднавши в собі талант художника та мужність іти проти радянської системи, відстоювати право на правду і людську гідність.

«Алла жила серед нас, але відчувалося, що вона належала до інакшої породи людей, до породи титанічної, була гребенем розбурханої української стихії. Аллу було неможливо перепинити», - писав про неї історик Сергій Білокінь.

До 90-річчя Алли Горської Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio приурочив вихід нового ролика із серії «Люди епохи». У ролику передається сила духу художниці, що кидає виклик системі, викриваючи злочини енкаведистів, захищаючи дисидентів, відстоюючи своє право любити Україну по-справжньому.

   «Особистість Алли Горської неможливо осягнути без розуміння епохи, в якій вона жила і творила. Вона була «людиною не зі страху», яка уже самим своїм існуванням заперечувала природу тоталітарної системи. Зокрема, Алла Горська однією з перших уголос заговорила про масові розстріли жертв сталінських репресій у Биківні. Її з Віктором Зарецьким квартира на Терещенківській була одним з епіцентрів спротиву, де збиралася творча інтелігенція, знаходили підтримку й опіку політв”язні та їх родичі. Її неможливо було зламати чи приручити, як це намагалися зробити з багатьма вільнодумцями. Її вбивство мало посіяти страх, стати пересторогою для її однодумців. Але пам’ять про цю трагічно обірвану непересічну постать стала уособленням спротиву тоталітаризму, одним із символів боротьби за Свободу»,  - зазначила співробітниця Управління наукового забезпечення політики національної пам’яті, кандидат історичних наук Любов Крупник.

Завантажити ролик у телевізійній якості можна тут

Довідково:

Алла Горська була однією з організаторок і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві. 22 травня 1963 року взяла участь у покладанні квітів до пам'ятника Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві. Разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних енкаведистами в 1930-х роках у Биківні, на Лук'янівському та Васильківському кладовищах, про що написала заяву в Київську міськраду.

У творчості намагалася поєднати народне мистецтво із сучасними традиціями. Працювала в станковому та монументальному живописі. Її вітраж «Шевченко. Мати» у фойє Червоного корпусу Київського університету, створений разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко, був знищений напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва. За «ідейні хиби» двічі виключалася зі Спілки художників.

Коли почалися арешти шістдесятників в 1965-му, Горська надіслала заяву прокуророві УРСР, протестуючи проти порушення прав людини.  Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, їздила на судові процеси, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів. У квітні 1968 року поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР з приводу незаконних арештів і закритих судів над дисидентами.

Була вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин.