Яким має бути календар памʼятних дат російсько-української війни?
Календар є одним з інструментів меморіалізації. Тож закономірно, що в контексті збереження памʼяті про події сучасної російсько-української війни постає питання відповідних дат.
Низку дат у державному календарі запровадили після початку російської збройної агресії в 2014 році. Тут можна згадати, наприклад, 29 серпня, коли вшановуємо памʼять загиблих захисників України. Але повномасштабний етап війни спонукає до системного переформатування календаря памʼятних дат.
Як підійти до цього завдання – обговорили фахівці та представники державних інституцій на круглому столі «Російсько-українська війна: календар ключових дат», що відбувся 3 травня в Укрінформі.
Основні питання до обговорення означив голова Українського інституту національної памʼяті Антон Дробович. За його словами, першочергове завдання – ухвалити виважене рішення щодо того, чи варто обмежити запровадження нових дат, поки війна триває. Інше важливе питання: чи потребують переформатування вже наявні дати? А також як позиціонуємо 24 лютого 2022 року у системі памʼятних дат?
На думку військового історика Василя Павлова, календар воєнно-історичних дат, які відзначаються в Україні, потребує оновлення, уточнення та осучаснення. І саме дати, повʼязані з російсько-українською війною мають бути ключовими:
«У нас є величезна кількість знакових воєнно-історичних дат із попередніх епох. Але перетворити сучасний календар у набір дат, які переходять одна в іншу і нічого не говорять суспільству, – нонсенс. Із кожною датою потрібно працювати надзвичайно обережно, тому що кожна дата містить героїзм і великий пафос, але з іншого боку, велику кількість людських трагедій».
Також Павлов наголосив, що з календаря не повинна випасти історія війни від 2014 року.
Народний депутат Володимир Вʼятрович погодився, що памʼять про сучасну війну витіснить деякі попередні дати і їх відзначення. Водночас, на його думку, та частина важливих дат із української історії, що залишиться, навпаки, додасть контексту вшануванням, повʼязаним із війною, що триває.
Які памʼяті дати про російсько-українську війну вже є в державному календарі?
Не беручи до уваги професійні свята військових, маємо окремі дні, коли офіційно вшановуємо героїв спротиву російській збройній агресії чи жертв війни. До прикладу, 26 лютого – це День кримського спротиву російській окупації; 14 березня – День українського добровольця; 29 серпня – День памʼяті загиблих захисників України; 4 червня вшановуємо памʼять дітей-жертв сучасної війни.
Учасники круглого столу назвали 29 серпня однією з найбільш складних і дискусійних серед уже наявних дат через привʼязку до Іловайської трагедії.
Заступник міністра у справах ветеранів Фархад Фархадов зауважив, що в суспільстві ставлення до 29 серпня – різне, тому що є масштабніші за кількістю загиблих події. Василь Павлов також вважає, що «прирівнювати одномоментну втрату величезної кількості людей до загальнонаціонального дня жалоби в умовах повномасштабної війни неправильно». З іншого боку, філософ і член Українського ПЕН Олексій Панич порадив не ухвалювати рішення щодо перенесення цієї дати до завершення війни.
Не потребують жодного втручання дві наявні дати, на думку Василя Павлова. Йдеться про День Збройних сил України 6 грудня та День захисників і захисниць України, який після церковної реформи календаря відзначається 1 жовтня:
«День Збройних сил України чітко повʼязаний із подіями незалежності України. 6 грудня – це дата ухвалення законів “Про оборону” та “Про Збройні сили України”. Будь-яка зміна дати чи привʼязка до давніших історичних подій розмиє фокус і привʼязку до сучасних Збройних сил України. День захисників і захисниць, який до 2023-го припадав на 14 жовтня, – дата, з одного боку, нова, з іншого – ні, тому що наступного року буде 10 років, як вона відзначається. Втретє змінювати дату недоцільно. Суспільство звикло і добре сприймало 14 жовтня. Зараз потрібно докласти зусиль, щоб перехід на 1 жовтня відбувся плавно».
Ще одна проблема, яка, на думку учасників круглого столу, потребує уваги та вирішення в межах календарної реформи, – нагромадження впродовж кількох днів різних памʼятних дат. Найбільш показовим прикладом є кінець лютого, коли крім уже згаданого Дня кримського спротиву російській окупації, вшановуємо памʼять героїв Небесної сотні, а також маємо закріплену на законодавчому рівні дату початку війни 20 лютого 2014 року і дату повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022-го.
Чи доцільно впроваджувати нові памʼятні дати, поки війна триває?
Академічний директор магістерської програми «Дослідження памʼята та публічна історія» в Київській школі економіки Антон Лягуша та Олексій Панич висловили думку, що не слід ухвалювати категоричних рішень щодо формування календаря памʼятних дат до закінчення війни. «Тільки коли завершиться війна, буде більш-менш сталим співвідносний масштаб подій, які відбулися під час неї», – наголосив Олексій Панич.
Ветеран Юрій Гудименко запропонував до кінця війни підходити до запровадження нових дат за категоріальним принципом:
«Ми чітко визначаємо категорії подій, людей, які зʼявилися за 10 років війни, памʼять про яких потрібно зберегти. Наприклад, є велика категорія загиблих військових, загиблих цивільних, військовополонених, зниклих безвісти – цілі групи людей і цілі групи дат. Є дати поразок і важких боїв, є дати перемог, визволення великих територій. Ці категорії не зникнуть».
Володимир Вʼятрович підтримав думку Юрія Гудименка і зазначив, що рішення щодо категорій дат потрібно ухвалити оперативно:
«Зараз вимальовуються дві категорії – дні памʼяті та свята. З питанням свят повʼязане питання військово-професійних свят. Частина військово-професійних свят досі має привʼязку до радянських традицій. Вочевидь, зараз добра нагода це змінити».
Більшість експертів, які взяли участь в обговоренні, підтримали ідею розподілу памʼятних дат, повʼязаних із війною, на загальнонаціональні та регіональні. За словами начальника Центру досліджень воєнної історії ЗСУ полковника Ігоря Косяка, якщо проаналізувати підходи в інших країнах, то кількість загальнодержавних свят, повʼязаних із воєнними подіями, коливається від трьох до семи.
Попри застереження від частини фахівців, під час круглого столу прозвучали пропозиції нових памʼятних дат. Так, Ігор Косяк від Центру досліджень воєнної історії ЗСУ запропонував встановити 2 квітня на честь перемоги в Київській операції свято української зброї. Схоже свято було в Українській Народній Республіці та Українській повстанській армії. А також закарбувати у державному календарі такі дати: 7 липня на честь підняття українського прапора над островом Зміїним – свято українського моря, 6 вересня у памʼять про початок Слобожанської наступальної операції – День українського штурмовика, 11 листопада на честь звільнення Херсону – День звільнення українського Правобережжя. Ігор Косяк також відзначив, що під час окреслення загальнонаціональних меморіальних днів, пов’язаних з воєнно-історичною тематикою сучасної війни, важливо намагатися зберегти тяглість із традицією подібних відзначень в українських арміях періоду Перших та Других визвольних змагань.
Учасники круглого столу обговорили встановлення 29 липня памʼятної дати на честь військових, які загинули в полоні. Це ініціатива родин загиблих під час теракту в Оленівці.
Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв зауважив:
«Це геноцидна війна, є люди, замордовані, закатовані, вбиті в окупації та полоні. Мені здається, що жертв, які не мали змоги постояти за себе зі зброєю в руках, потрібно вшановувати окремо від тих, хто загинув на полі бою».
Водночас Василь Павлов звернув увагу, що 29 липня уже встановлено День Сил спеціальних операцій. Допоки це так – проблемно ухвалити рішення про іншу памʼятну дату в цей же день. Водночас у ССО, за словами Павлова, ще з 2017 року хочуть перенести своє професійне свято.
Як означити 24 лютого у державному календарі памʼятних дат?
24 лютого 2022 року закарбувалося в суспільній памʼяті. Тож питання радше полягає в тому, як означити цей день у державному наративі, щоб не усталити хибну думку, ніби війна розпочалася в 2022-му, а не в 2014-му.
Юрій Гудименко запропонував обрати неформальну назву, яка відображатиме емоції українців у день повномасштабного вторгнення. За його відчуттями, це День гніву.
Василь Павлов запропонував перенести на 24 лютого День памʼяті жертв війни в Україні, який зараз відзначається 22 червня та акцентує на німецько-радянській війні. На думку Павлова, памʼять про сучасну російсько-українську війну закономірно витіснить памʼять про Другу світову. Про 24 лютого він каже, що «ця дата обʼєднує сучасну Україну у відчутті війни і вона визнана світом».
Антон Лягуша наголосив, що у календарі памʼятних дат 24 лютого не повинно бути днем початку війни: «Інакше ми применшуватимемо подвиг АТО, коли йшли добровольці, і це був шалений героїчний подвиг, тому що війна була вперше. Календар має показувати етапність цієї війни».
Календар – це наратив, тому назви памʼятних дат не менш важливі за дні, коли вони відзначаються.
Антон Лягуша зауважив, що перед тим, як формувати календар, потрібно уважно думати про мову, адже мова «формує нашу картину світу, наші знання, інтерпретації». У цьому ж контексті Василь Павлов звернув увагу, що формулювання «звільнення територій» – недоречне. Тому що ворога – виганяють, а міста, села і людей – визволяють.
На основі круглого столу буде напрацьовано стратегічний документ, який задасть певну рамку переформатуванню календаря.
Питання, чи може комплексна і системна реформа календаря відбутися під час війни, – радше залишилося відкритим. Але сформувалося спільне розуміння, що не всі памʼятні дати можуть мати загальнодержавний статус і характер. Утім державна влада повинна брати участь у впровадженні традиції локальних відзначень. Не менш важливою за самі дати є мова, яка використовується на їх означення. Адже державний календар є одним із засобів, за допомогою якого по суті розповідатиметься історія сучасної російсько-української війни.
Круглий стіл «Російсько-українська війна: календар ключових дат» – другий із серії обговорень, ініційованих Українським інститутом національної памʼяті та Комітетом ВРУ з питань гуманітарної й інформаційної політики, в межах яких обговорюються питання і виклики, повʼязані з меморіалізацією війни.
Крім згаданих вище спікерів, під час круглого столу виступили Євгенія Кравчук – народна депутатка України, Мар’яна Томин – директорка Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України, Кирило Грабчак із секретаріату Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики, Володимир Тиліщак – заступник голови Українського інституту національної памʼяті, Анастасія Гайдукевич-Качуро – наукова співробітниця Національного музею Революції гідності, Максим Майоров – експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Павло Корцуб із Національного військово-історичного музею, Віктор Войтенко з VeteranHub.
Вікторія Скуба, Іван Стичинський