На конференції до 20-річчя УІНП обговорили особливості європейської політики пам'яті

В рамках конференції, присвяченій 20-річчю Українського інституту національної памʼяті, відбулася панельна дискусія “Особливості політики памʼяті в Центрально-Східній Європі в останні 20 років: меморіалізація, деколонізація, протидія пропаганді”.   Модератор дискусії, Голова Інституту Олександр Алфьоров зосередив увагу учасників на головних викликах в політиці пам'яті останніх двох десятиліть, сучасних методах меморіалізації та практиках вшанування діячів української історії. 

До дискусії долучилися: історик, генеральний директор “Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс” Юрій Савчук; історик, провідний науковий співробітник у Науково-дослідному центрі гуманітарних проблем ЗСУ Владлен Мараʼєв; журналістка, співзасновниця Платформи памʼяті Меморіал Гаяне Авакян; експерт з публічної історії, академічний директор освітньої програми “Дослідження памʼяті та публічна історія” Антон Лягуша.  

Говорячи про те, як слід формувати памʼять про сучасну війну, Юрій Савчук зазначив, що для музеїв важливо не лише збирати й зберігати артефакти, а й вміти трансформуватися й адаптуватися до викликів часу. “

Головні наші зусилля сьогодні сконцентровані на тому, щоб сформувати і поповнити колекцію: ми вже скомплектували близько 23 тисяч артефактів, які розповідають про сучасну Війну за незалежність України, - сказав Савчук. - Перший експонат до нашого музея потрапив 5 березня 2022 року, а перша (з початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну) закордонна виставка - за кілька тижнів. І зрештою, наш музей відкрився для відвідувачів 8 травня 2022 року і з того часу не закривався”. 

Учасники дискусії обговорили роль держави та громадських інституцій у формуванні політики памʼяті.  Гаяне Авакян зазначила, що завдяки Українському інституту національної памʼяті її рідному місту повернули історичну назву - Бахмут.

“Тоді там, на Донеччині, ми святкували цю подію. Сьогодні росія перетворила Бахмут на руїни і називає їх Артьомовском. Для мене це і є межа між ними і нами”, - зазначила співзасновниця Платформи памʼяті Меморіал. 

За її словами, команда Меморіалу зосередила свої зусилля на фіксації злочинів російських окупаційних військ проти України, і зокрема, проти цивільного населення. На сьогодні на платформі  зафіксована інформація про понад 13 тисяч громадян України, які стали жертвою російської війни проти нашої країни.

“Ми робимо це вже зараз, не шукаючи історичної дистанції, бо розуміємо, що росія нарощує градус небезпеки, і з огляду на це “завтра” для когось з нас може і не настати, і, відповідно, маємо встигнути все зафіксувати і зберегти”, - сказала Гаяне Авакян.

Про те, що росія використовує історію як інструмент для втілення своєї імперської політики, говорив Владлен Мараєв. 

“Росіяни адаптують до сучасних умов старі імперські наративи, намагаючись втримати народи під своєю владою, – вважає історик. – У 1919 році денікінці займалися тим самим, чим і зараз займаються російські окупаційні війська – винищенням та денаціоналізацією населення України. І це можна було передбачити ще у 2005 році, коли Путін перепоховав на території Донського монастиря тіла Денікіна. Вже тоді було видно, куди рухатиметься путінська росія”.    

Актуалізуючи тезу про те, що історія - це політика, направлена у минуле, Антон Лягуша підкреслив, що Український інститут національної памʼяті є субʼєктною інституцією і відіграє важливу роль у державному будівництві. Говорячи про моделі національної памʼяті, він відзначив їхню унікальність для різних народів Центрально-Східної Європи. Втім, за його словами, можна шукати спільні риси памʼятання – наприклад, як ті чи інші суспільства осмислювали памʼять про тоталітарне минуле.

“Важливо обʼєднувати зусилля держави і громадських інституцій, – підкреслив Лягуша. – В Україні є яскраві приклади меморіалізації, коли громада діяла швидше за державу: згадаймо прапорці на Майдані - вони з'явилися як народна ініціатива зі вшанування загиблих у сучасній Війні за незалежність України, бо вочевидь народ такого меморіалу потребував і не став чекати відповідних кроків від держави”. 

Учасники дискусії наголосили на тому, що історична памʼять має формуватися спільними зусиллями держави та громадських інституцій на основі дослідження фактів і їх осмислення. Україна сьогодні виборює не лише  своє право бути, а й мир і стабільність у Європі. А отже і ми, і світ вже зараз мають бачити і пам’ятати, якою ціною це здобувається.