Про руйнування православних церков на Холмщині та Підляшші. 1938 рік

Цьогоріч виповнюється 80 років від подій на Холмщині і Південному Підляшші. Саме там у 1938 році силами польського війська й поліції протягом двох місяців зруйновано 127 православних храмів і каплиць. В міжвоєнній Другій Речі Посполитій влада розглядала православ’я як одну з перешкод на шляху до асиміляції українців.

Історична довідка

Кампанія під назвою «ревіндикація» (з польської – «повернення майна»), досягла свого апогею в 1938-му, коли за два місяці – з середини травня до 16 липня, за даними Люблінського воєводського уряду  було знищено 91 церкву, 10 каплиць, 26 молитовних будинки, загалом 127 святинь. Окрім цього, 3 церкви передано Католицькій церкві, 4 храми використовували в якості моргів. Серед зруйнованих було 50 діючих церков, а також цінні пам’ятки церковної архітектури. Ревіндикація найбільше зачепила Холмщину й південне Підляшшя, заселені переважно українцями.

Священик та прихожани православної церкви в Березні, яку зруйновано в 1938 р.

Одним із офіційних аргументів тогочасної польської влади щодо необхідності руйнування православних святинь було те, що в багатьох місцевостях, де не мешкають православні, існують непотрібні церкви, збудовані в часи російської окупації Польщі. Для підтримки акції використовували проурядову пресу, в якій уміщували статті про «українську небезпеку» на Холмщині. Православну церкву в Польщі звинувачували у русифікаційній та українізаційній діяльності.

Руїни храму в Загорові. 1938 р.

Підготовку полонізаційно-ревіндикаційної акції розпочали в Люблінському воєводстві наприкінці 1936 року. 11 грудня було створено Координаційний комітет при командуванні Округу корпусу № ІІ (Люблін), який охоплював своєю діяльністю п’ять повітів Люблінського та Волинське воєводство. До складу комітету входили представники війська та близько двадцяти польських громадських організацій цих воєводств. Очолив його командир Округу Мєчислав Сморановський. На засіданні комітету, яке відбулося в червні 1937 року, сформували основні принципи його діяльності. Одним із головних  потреба консолідації всіх верств суспільства для «зміцнення польськості» на територіях діяльності комітету. Серед пріоритетних завдань – підготовка до проведення ревіндикаційної акції.

Люблінський воєвода Юзеф Ружнєцький

Безпосереднє керівництво акції доручили командиру 3-ї піхотної дивізії Легіонів генералу Брунону Ольбрихту. У квітні 1938 року генерал накреслив ретельний план проведення ревіндикаційної акції. До неї також готували польську громадську думку. Весною, під час Великого посту та Великодніх свят, влада розпочала закриття позаштатних та неофіційно діючих храмів. Окрім закриття траплялися випадки й підпалів церков. Також ліквідували частину офіційних православних парафій. Влада чинила тиск на священиків, щоб проповіді й уроки Закону Божого викладалися польською мовою. Проводили офіційні урочистості переходу православних до католицизму за участі війська та керівників адміністрації.

21 травня 1938-го на зміну Ольбрихту призначили полковника Мар’яна Турковського. В процесі руйнування не дотримувалися жодних нормативних приписів. Руйнувалося все, що здавалося владі зайвим. Розпорядження про знесення храму ухвалювали місцеві координаційні комітети. Процес розбирання храму організовувала управа гміни за дорученням повітового старости. Безпосередніми виконавцями руйнування ставали команди пожежників, в’язні, військові формування саперів або спеціально найняті робітники. Керували руйнуванням військові або поліція.

Питання знищення церков було піднято на засіданнях польського Сейму та Сенату. Зокрема, Степан Баран, політик Українського національно-демократичного об’єднання родом із Галичини, греко-католик за віросповіданням, підготував два звернення до голови польського уряду. У своєму пастирському посланні греко-католицький львівський митрополит Андрей Шептицький висловив обурення з приводу руйнування православних церков.

Український адвокат, журналіст, член Українського національно-демократичного об’єднання, депутат польського Сейму Степан Баран

Факти

- План акції мав назву «Основні директиви щодо полонізації Холмщини». Основна думка програми акції: «Усі православні Холмщини – зрущені/обрусинені поляки».

- Формування, які брали участь у руйнуванні храму, прибували в населений пункт на світанку, траплялося й вночі. Їх супроводжували представники місцевої адміністрації. Іноді, якщо храм був діючим, виконавці акції примушували православного священика винести дарохранительницю з Драми. У випадку відмови погрожували ув’язненням. Проте частіше знищували сам храм разом із усім оснащенням, часто й парафіяльні бібліотеки чи архіви. Представники влади демонстрували зневажання православної віри – заходили до храму в шапках та з собаками.

- Руйнування храмів часом межували з абсурдом. В зверненні посла до сейму Степана Барана від 21 липня 1938 року повідомлялося, що в містечку Савині Холмського повіту за наказом повітового старости зруйнували муровану православну церкву, яка навесні цього ж таки року була відремонтована, зокрема й за державні кошти.

- У 1938 році знищено найстаріші пам’ятки церковної архітектури на території тодішньої Польщі: храм у Білій-Підляській 1582 року, Замості 1589-го, в Корниці 1578-го та інші. Розібранню підлягала й одна з найстаріших мурованих православних церков у Польщі  церква Успіння Пресвятої Богородиці в Щебрешині (XVI ст.). Лише після протестів місцевої інтелігенції отримано згоду на її часткове збереження «у якості історичних руїн».

- 16 липня 1938-го у Варшаві зібрався Собор єпископів Автокефальної православної церкви у Польщі. На ньому прийняли меморандум до представників державної влади, в якому наголошувалося про несправедливі утиски, яким піддавалася Православна церква. Собор звернувся із посланням до вірних та закликав їх до особливого триденного посту через трагічні події на Холмщині та Південному Підляшші. Подання конфіскували, а священиків, які його зачитали в церквах, покарали.

Цитати

«Роль Церкви мусить відповідати польським державним інтересам, а отже бути чинником, який діє в дусі цих інтересів, пов’язувати громадян передовсім із польською державою, а стосовно Люблінщини мусить бути чинником полонізації. Ми прагнемо полонізації православ’я».

Люблінський воєвода Юзеф Ружнєцький

«Останню Божественну Літургію совершив о. Семен Демчук 15 травня 1938 р. у присутності постового державної поліції. Зібралися на цю останню літургію всі місцеві й довколишні православні українці, від дітей до старих, і увесь час голосно і гірко плакали. Не витримав і поліціянт і вийшов перед закінченням богослужіння. Отця Семена Демчука повітовий староста у Томашеві за недозволене здійснення православних богослужінь покарав двомісячним арештом і у червні 1938 р. виселив із Тарноватки».

З інтерпеляції посла до Сейму Степана Барана

Підготовлено за матеріалами книги: Купріянович Г. 1938: Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші