1885 - народився Володимир Свідзінський, поет

1885, 8 жовтня – у селі Маянів Подільської губернії народився Володимир Свідзинський, поет та перекладач. 

Родичі по лінії батька й матері були священиками. Традиції таких родин вимагали продовження дітьми династії духовників. Тому Свідзінський отримав духовну освіту. Згодом закінчив Київський комерційний інститут й історико-філологічний факультет Подільського університету. Заприятелював із Юрієм Липою та Людмилою Старицькою. Деякий час жив у Житомирі, Кам’янці-Подільському й Харкові. Займався редакторською та науковою роботою. Писав ліричні вірші й баллади.
Його творчість неоднозначно сприймалась сучасниками. Валер’ян Поліщук критикував поета за відсутність у творах громадянських мотивів. Емануїл Райс, французький славіст, говорив:«Світ Свідзинського. Це країна, де ще не ступала людська нога, країна, що вражає своєю новістю та незвичністю. Занурившись у неї, не знайдеш доріг назад. Ця країна — найзаповітніша прабатьківщина нашої душі, така далека, така глибока, така прихована, що тільки велике чародійство могло злегка відкрити її для нас». 
Після 1927-го перестав друкуватись, перейшовши у «внутрішню опозицію». «В цій позиції, — пише Стус, — єдиний його порятунок і надія на вижиття. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником...»

    1939-го Свідзінський написав вірша «Блукаю вдень то в луках, то в гаю». Стус говорив, що за такі рядки в СРСР розстрілюють.
    Тоді іду блукати в інші луки.
    Там холодом північної роси
    Торкаються мене невидні руки
    Із темряви, з Великої розлуки
    Звучать давно безмовні голоси…

Володимир Свідзинський з донькою Мирославою, кінець 1920-х рр.Фото: uk.wikipedia.org

1940-го у Львові вийшла збірка «Поезії». Юрій Яновський керував проектом. Серед поезій є вірш, у якому прославляється Сталін. Це викликало дискусію, чи міг він належати Свідзінському. Стус заперечив таку можливість. Аргументуючи тим, що стиль написання непритаманний Свідзінському. Існує припущення, що того вірша написав Яновський. Показати нещодавно анексованій Західній Україні, що поети-вихідці з усіх регіонів підтримують Сталіна.   
До кінця вересня 1941-го залишався у Харкові. З наближенням нацистських військ до міста спецагенти НКВС здійснювали вибіркові арешти української інтелігенції, яка не евакуювалася. Донька поета згадувала, що перед арештом за ним слідкували і «чорний ворон» стояв біля будинку. Під конвоєм заарештованих гнали на схід. Потім у сараї в селі Непокритому на Харківщині спалили. Разом з поетом згоріла частина рукописів ненадрукованих віршів. 

    Володимир Свідзінський передбачив власну смерть у вогні, що відобразилось у віршах. Зокрема у збірці «Вересень» 1927-го  є поезія: 

    В полум’ї був спервовіку
    І в полум’я знову вернуся... 
    І як те вугілля в горні 
    В бурхливім горінні зникає, 
    Так розімчать, розметають
    Сонячні вихори в пасма блискучі
    Спалене тіло моє...