До 14 жовтня Український інститут національної пам’яті презентував відеопроєкт «Нескорені»

У трьох коротких роликах про воїнів Української повстанської армії розповідають їхні нащадки, які сьогодні на передовій боронять Україну від російської агресії.

Нижче – публікуємо відео та історії героїв.

Богдан Добушовський – Михайло Галущак

Михайло Галущак взяв до рук зброю, щоб захистити країну, ще в 2015-му. Тоді був бійцем батальйону «Січ». Виконував бойові завдання в Авдіївці та Кураховому на Донеччині. У червні 2015-го зачищав Мар’їнку від бойовиків так званої «ДНР» та російських військових. Із 2022 року служить у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.

Михайло каже, що вважає себе нащадком не тільки упівців, а й воїнів Української галицької армії, січових стрільців та всіх тих військових формувань, які боролися за незалежну Україну. До речі, він – кандидат історичних наук, автор книги «За пів кроку до перемоги».

Рідний брат Михайлового діда, Богдан Добушовський, був стрільцем в УПА. Загинув у бою з НКВД у ніч на 19 грудня 1944 року на Львівщині. Детальніше – у розповіді Михайла.

«Для нас УПА важлива тим, що продовжила боротьбу… Ми – переможемо. За нашими плечима – сотні поколінь, які воювали за цю державу, і сотні поколінь, для яких ми повинні зберегти цю державу», – переконаний воїн.

Василь Андрусяк – Михайло Стецик

Михайло Стецик «Рен» – командир підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні України. До цього, у 2017–2018 роках, захисник брав участь у бойових діях на сході країни, зокрема в боях за Широкине поблизу Маріуполя у складі 8-го окремого добровольчого батальйону «Аратта».

Брат Михайлового прадіда – Василь Андрусяк (псевдо – «Різун», «Ґрегіт») був полковником Української повстанської армії. Його участі у збройному підпіллі передували участь у «Пласті», товариствах «Просвіта» та «Сокіл», Організації українських націоналістів, ув’язнення польською та радянською владами. У 1940 році радянська влада вивезла в Сибір батьків Василя, сестру Марію та дружину брата з малими дітьми. Батько з матір’ю загинули в засланні.

З початку 1944 року Василь Андрусяк командував куренем УПА «Скажені», який вступав у бої і з німцями, і з радянськими підрозділами. А з січня 1945-го – командир тактичного відтинку «Чорний ліс» (Івано-Франківщина). Василь Андрусяк був одним із найкращих бойових командирів УПА-Захід. Загинув у бою з енкаведистами в Чорному лісі 24 лютого 1946 року. А його сім’ю радянська влада репресувала. Дружину Євгенію засудили до 10 років ув’язнення і заслання. Син опинився у дитячому будинку, звідки його всиновив і вивіз у Росію офіцер Міністерства держбезпеки Корсаков. Після звільнення в 1950-х Євгенія спершу розшукала сина, а потім через суд домоглася відновлення батьківських прав.

Микола Арсенич – Василь Арсенич

Василь Арсенич «Зірка» пішов захищати Україну від російської агресії у 2017-му. До 2019 року включно воював у районі Павлополя, Чермалика та Новотроїцького на Донеччині у складі першого окремого батальйону добровольчого корпусу «Правий сектор». З 2022-го – солдат підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні країни.

Василь – нащадок повстанців, які боролися за незалежність України в середині XX століття. Всі четверо братів із родини Арсеничів брали участь у збройному підпіллі. Троє з них – Антон, Михайло та Микола Арсеничі загинули в боях або в ув’язненні. Вижив лише Степан – та й він пройшов через 10 років радянських таборів. 

Один із братів – Микола Арсенич був творцем військової розвідки ОУН, одним із дев’яти генералів Української повстанської армії та єдиним генералом безпеки УПА. Тривалий час його особистість і біографія були засекреченими спершу Організацією українських націоналістів, а після загибелі генерала – радянською владою.

У 1939 році Микола Арсенич брав участь у створенні контррозвідки ОУН. А з 1941-го – Служби безпеки ОУН. У лютому 1943 року, коли формувалася Українська повстанська армія, Микола Арсенич дбав про розбудову в ній системи внутрішньої безпеки.

Радянські каральні органи посилено розшукували очільника повстанської служби безпеки. Для його ліквідації Міністерство держбезпеки створило влітку 1946 року спеціальну групу чекістів. Врешті їм вдалося оточити криївку в лісі на Тернопільщині, в якій перебував Арсенич. Микола не здався в полон. Він із дружиною застрелились у криївці.

«Історія складається так, що нам знову доводиться боротися з тим же ворогом. Ми відстоюємо не тільки незалежність, суверенітет, а й щось глибше», – каже нащадок родини Арсеничів Василь.

Ролики створені у партнерстві зі студією Prosto production.

Відеопроєкт «Нескорені» став частиною інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті до Дня захисників і захисниць України та 80-річчя УПА, яка проходила під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».

У фокусі  – зв’язок поколінь, які в різні періоди нашої історії боролися за незалежність і державність.

Зокрема, в межах кампанії інститут започаткував рубрику «Патрони ЗСУ», присвячену історичним постатям, на честь яких названі бригади сучасних українських військових структур. Усі оприлюднені розповіді можна прочитати на сторінках інституту в соціальних мережах під хештегом #ПатрониЗСУ. Рубрика матиме продовження після 14 жовтня.

Також у межах інформаційного проєкту «Голоси УПА» ми відібрали та оприлюднили розповіді  самих повстанців про їхню боротьбу. Підбірку відеосвідчень можна переглянути за посиланням, а цитати командирів УПА – на сторінках інституту в соціальних мережах під хештегом #голосиУПА.