Як Україна отримала свою Конституцію

Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996-го року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документу. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша гілка влади: Верховна Рада  прийняла постанову "Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні". І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію.

Конституція постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини («Березневі статті» тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.

Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняття Конституції, 19 червня 1996 Фото: iportal.rada.gov.ua.

У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».

Проект Конституції УНР

Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Свого часу абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні.

Першу радянську Конституцію України прийняли у березні 1919 р., яка  була калькою Конституції Російської Федерації. Світле майбутнє мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля «спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».

Після утворення у 1922 р. СРСР, загальносоюзну Конституцію прийняли в 1924-му. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР.

Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської «демократії», у Кремлі  відреагували на подію «величезного історичного значення» – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 р. постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР, яка законодавчо закріпила перемогу соціалізму.

Конституція мала ряд демократичних новацій (щоправда, суто демагогічних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості; навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.

Чергова Конституція УРСР 1937-го р. повторила положення союзного документу, максимально обмеживши  повноваження республіканських органів.

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли нові демократичні стандарти, і спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в конституції Української РСР 20 квітня 1978 р.

Тут тобі і суверенна республіка, і право виходу з СРСР (однак будь-які дії в цьому напрямку майже автоматично кваліфікувалися як зрада Батьківщини – найтяжчий злочин того часу). І «вся влада в Україні належить народові». Апофеозом «радянської демократії» стала шоста стаття Конституції, яка закріплювала монополію компартії. Багатопартійність у радянській державі до демократичних чеснот не належала.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Процес творення нової Конституції розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Справу прискорив розпад СРСР та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття основного закону. Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес.

Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа забуксувала майже на рік. У листопаді 1994 р., після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало 8 червня 1995-го – день підписання Конституційного Договору між президентом і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.

Попри локальні успіхи процес затягнувся. Україна залишалася останньою із держав колишнього СРСР, яка не мала власної Конституції.

Проект Конституції України 1996 року

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша владна гілка: Верховна Рада  прийняла постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон, тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію.

Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, опинилися державні символи. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг. Врешті депутати дійшли згоди.

Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму.

Доволі легко вирішилося мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин.

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, закріпивши правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».

Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 р. Він триває увесь час, поки існує держава і розвивається суспільство.

Автор: Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті