1918 – гетьман Павло Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади.

«Усім закладам України. Усім військовим частинам. – йшлося у тексті зречення. – Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край з того тяжкого стану, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил впоратися з цим завданням, і нині я, згідно з обставинами, що склалися, керуючись виключно благом України, відмовляюся від влади». Після чого Рада міністрів склала з себе повноваження і передала владу Директорії.

Директорія постала 14 листопада 1918-го у Києві в якості верховного органу УНР для повалення гетьманату. По Україні здійнялося антигетьманське повстання. Директорію підримало селянство, згодом – гетьманські війська. 18 листопада збройні формування Директорії вступили у бій з гетьманськими військами під Мотовилівкою поблизу Києва, змусивши їх під вечір відступити.

Павло Скоропадський (1873 – 1945). Фото: www.radiosvoboda.org

«В листопаді в Києві думали, що Петлюра буде розбитий, але я відчував, що справа  щодня ускладнюєтся. – писав Павло Скоропадський у «Спогадах». – У моєму штабі йшов розкол. З одного боку, Директорія розповсюджувала плітки, що я зрадив Україні, з іншого боку – російські офіцери говорили, що я  веду таємні переговори з Петлюрою для того, щоб зрадити офіцерство. Німці відверто говорили, що це не купка людей (Директорія), а – народне повстання. …Німці запропонували мені летіти на аероплані до Одеси, бо усі шляхи були відрізані. Я вважав, що маю бути тут, де уряд і військо,  до кінця. …Ми заключили перемир’я з Директорією…і була впевненість, що все налагодиться. Тринадцятого грудня я займався справами, згодом я дізнався, що усі думали, що я готувався до втечі. Але все було не так. Я просто вірив у долю.

Увечері я ліг спати. Вночі, годині о третій я отримав телеграму, в якій Винниченко вимагав остаточної ліквідації Гетьманства. Зранку…донесення ставали тривожнішими. Арсенал взято, військове міністерство взято. Я зібрав свої папери… і поїхав до турецького посланника, який жив у готелі «Паласт». Я усвідомлював, що усе скінчено. На душі від цього було важко. Я думав, чи маю відмовлятися від влади, чи не варто цього робити. На мене вплинули кулеметні черги, які доносилися здалеку. І я подумав, що є чесні люди, які будуть битися за мене, доки не отримають відомостей про те, що вони звільнені від присяги. І я тотчас написав зречення від влади. Мені важко від усвідомлення того, що уся робота, ті переживання, через які я пройшов протягом довгих восьми місяців, такого нерозуміння мене… наблизитися до найпліднішого етапу роботи для спасіння Батьківщини. І усе це так безглуздо зруйновано».

(Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 - грудень 1918. - Київ, 1995. - С.317 - 325.)