1892 – народився Іван Чмола, один із засновників пластового руху в Галичині, полковник Київських Січових Стрільців

1892, 6 березня – у містечку Солотвин, що тоді входило до Австро-Угорської імперії, народився Іван Чмола, осаул Товариства Українських Січових Стрільців у Львові, командант зорганізованої в серпні 1914 року у Львові сотні УСС, полковник Київських Січових Стрільців, один із засновників пластового руху в Галичині, жертва сталінських репресій.  

Полковник УСС Іван Чмола. Фото: gk-press.if.ua

Батько Івана, Симеон Чмола, був суддею, мати Кароліна походила із сім’ї німецьких купців Бунцлів. «Історія їхнього подружжя не так романтична, як практична. Каролина Бунцель одружилася з українцем Дольницьким. Були у них син і донька. Коли очікували третьої дитини, Дольницький захворів і довелось йому помирати. На смертельному ліжку він попросив свого приятеля Симеона Чмолу заопікуватися жінкою і дітьми. Щоб якось вив’язатися з обіцянки, даної приятелеві, Симеон одружився з вдовою», - згадував син Івана Чмоли Ігор. Із тринадцяти дітей Кароліни до дорослого віку дожили троє: найстарший Володимир Дольницький, і два наймолодші – Іван та Іриней Чмоли.

До речі, від народження Івана Чмолу кликали Олесем. Але сталося так, що один із родичів, Олександр Чмола, в чомусь дуже провинився, і батько, покликавши хлопчика, заявив йому: «Від сьогодні ти не Олександер, а Іван». Ще одна трансформація, за спогадами того ж Ігоря Чмоли, стосувалася мови. За традицією, розмовною мовою в ті часи в родинах була польська. Але одного разу Іван та Іриней заявили батькам, що вони українці і мають розмовляти українською. І вся родина перейшла на українську.

Іван Чмола (праворуч) та його молодший брат Іреней з батьками. Фото: gk-press.if.ua

Симеон Чмола як суддя часто змушений був переїжджати з місця на місце, тож Іван закінчив народну школу у Бережанах, а гімназію – в Перемишлі. Там активно долучився до громадського життя, видавав підпільний журнал українською мовою. Пізніше вступив на філософський факультет Львівського університету (у 1920-х роках він додатково закінчить студії у Варшавському університеті, захистить дипломну працю з геології Карпат й отримає звання маґістра природничих наук), захоплювався спортом, пропагував здоровий спосіб життя. За спогадами сучасників 28 червня 1914 року у Львові на змаганнях на честь 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка, у якому взяли участь спортсмени з усієї Галичини та Буковини, Іван Чмола успішно виступив одразу в п’ятнадцятьох видах легкоатлетичної програми. Був членом Українського студентського союзу, у 1912 році разом з Романом Дашкевичем входив до просвітньої комісії.

У 1908 році в Британії виходить книга Лорда Роберта Баден-Пауэлла «Скаутинг для хлопчиків», у якій викладаються основи виховання молоді з елементами військової підготовки та організації побуту в польових умовах. Книга за короткий час стає бестселером і розходиться по світу. Іван Чмола, знаючи англійську, переклав цю книгу і загорівся ідеєю організації таких скаутських гуртків на українських теренах, оскільки розумів, що для відродження українського державного життя потрібне своє військо і до цього треба готуватися змалку. Історія показала, що він мав рацію: 6 із 9 генералів УПА були пластунами.

Іван Чмола (псевдо - Чмоль) у пластовому однострої. Фото: gk-press.if.ua

Перші пластові гуртки Іван Чмола організував ще в 1911 році. Крім походів у гори та основ таборування пластуни знайомилися з будовою гвинтівки системи Манліхера, вчилися стріляти, робили вправи з пластовими палицями, гвинтівками, займалися картографією, закладанням телефонів, копанням військових ровів, сигналізацією тощо. Першими пластунами були Роман Сушко, Іван Лизанівський, Олена Степанів. Паралельні пластові гуртки виникали з ініціативи члена Наукового товариства імені Шевченка, професора Олександра Тисовського та молодшого сина Івана Франка Петра.

Саме пластові гуртки стали основою створення першої української військової формації у ХХ столітті – Леґіону Українських січових стрільців, який став одним з найкращих добровольчих підрозділів австро-угорської армії. Першим з його відділів, який постав із львівських добровольців, була сотня Івана Чмоли, що брала участь у боях із частинами російської армії на горах Маківка та Лисоня в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова, біля гори Гаїмаки, в степах Поділля.

Четарі УСС Іван Чмола та Осип Яримович над Золотою Липою. 1915 р.  Фото: gk-press.if.ua

У 1916 році в бою під горою Лисонею сотник Іван Чмола потрапив у російський полон та був інтернований у російський концентраційний табір для австрійських військовополонених Дубовка біля Царицина (тепер – Волгоград), де на початку 1917 року зосередилась еліта УСС, зокрема поручники Андрій Мельник та Роман Сушко. В цей же час в Царицині з кінця 1916 р. перебував хорунжий одного з полків крайової оборони австрійської армії Євген Коновалець. Після падіння царату усі вони повернулися в Україну.

До розбурханого Києва Іван Чмола прибув у липні 1917 року. Тут він разом із Євгеном Коновальцем береться спочатку за організацію допомоги військовим в межах Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни, а з листопада 1917-го починається формування Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. Іван Чмола командує 2-ю сотнею Галицько-Буковинського куреня, 2-ю сотнею 1-го куреня, згодом стає начальником коша Січових стрільців. Бере участь у придушенні січневого заколоту на Арсеналі, у боях армії УНР, у лютому 1919-го захищає від наступу більшовиків станцію Боярка.

У грудні 1919 року частина боєздатних підрозділів армії УНР вирушає у перший зимовий похід тилами денікінців та червоних військ.  Інші підрозділи, серед яких був і 27-річний полковник київських Січових стрільців Іван Чмола, разом зі штабом відійшли на захід, де були інтерновані поляками. У 1921 році він отримав можливість повернутися в Галичину. Перед тим нелегально з’їздив до Києва, щоб забрати наречену, Парасковію (Асю) Мокроус із роду чернігівських козаків, з якою познайомився ще в 1919-му в Києві, де вона була сестрою милосердя в шпиталі.

Іван Чмола з дружиною. 1921 рік. Фото: gk-press.if.ua

Молода родина оселяється в містечку Яворові на Львівщині. Іван викладає в українській гімназії географію та руханку (фізкультуру), береться за відродження пластового руху, регулярно проводить пластові таборування в Карпатах. Але у 1930 році польська влада ліквідовує Пласт і заарештовує його активістів. 20 місяців Іван Чмола провів у польській тюрмі, після звільнення переїжджає до Дрогобича, де викладає у приватній українській гімназії і так само нелегально провадить патріотичне виховання гімназистів у Пласті. З початком Другої світової війни його знову заарештували поляки й ув’язнили в концтаборі «Береза Картузька».

З приходом радянської влади Іван Чмола повертається додому, але залишається під пильним наглядом, тепер НКВД. Він щотижня мусить відмічатися у місцевому відділку, де йому регулярно нагадують про його участь в УСС. У червні 1940-го Іван Чмола зробить спробу втекти на Захід, але провідник зраджує.

22 червня 1941 року Івана Чмолу разом з іншими колишніми «усусусами» арештовує НКВД. Більше його ніхто не бачив. За непідтвердженою версією, Івана Чмолу енкаведисти перед відходом під натиском нацистів розстріляли в Дрогобицькій тюрмі 26-27 червня. Страчених нашвидкуруч закопали у братській могилі у дворі тюрми. Однак ідентифікувати тіло  засновника пластового руху та видатного військового досі не вдалося.

Меморіальна дошка Івану Чмолі у Боярці. Фото: dilo.net.ua

Сьогодні ім'я Івана Чмоли носить один з куренів Національної скаутської організації України «Пласт». Наразі «Пласт» налічує більше 8,5 тисяч членів і є наймасовішою українською молодіжною організацією. 

У Львові існує вулиця Івана Чмоли. У Боярці 30 листопада 2019 року на будинку залізничної станції було відкрито пам‘ятну дошку пластуну, старшині УСС армії Австро-Угорської імперії та СС армії УНР Івану Чмолі на честь які героїчної оборони станції Боярка та фастівсьої залізниці від наступу російсько-більшовицьких окупантів 12-15 лютого 1919 року.