1890 – народився Петро Франко, фундатор української військової авіації, засновник «Пласту»
1890, 28 червня - в Нагуєвичах у родині поета Івана Франка народився третій син, Петро Франко, один із засновників української скаутської організації «Пласт», командант летунського відділу Української Галицької армії, хімік-винахідник, автор 36 винаходів з технології переробки молока, педагог, письменник і перекладач, перший директор меморіального музею Івана Франка.
Петро Франко (посередині вгорі) з братами Андрієм та Тарасом і сестрою Анною. Львів. 1902 р. Фото: frankolive.wordpress.com
Петро Франко був наймолодшим з трьох синів відомого письменника Івана Франка. Змалку вирізнявся непосидючістю і цікавістю до всього, що оточує, рано навчився читати. Щоправда, у підлітковому віці закинув навчання, через що залишився на другий рік у третьому класі Львівської цісарсько-королівської академічної гімназії. Пізніше взявся за науку і з відзнакою закінчив відділ хімічної технології Львівської політехніки.
Ще з малку захопився туристичними походами, з 12-ти років сам вирушав у мандрівки горами. У гімназії захопився розвитком спорту та пропагандою здорового способу життя, очолював «Український спортовий кружок» при гімназії, пізніше став активним членом товариства «Сокіл-батько», брав участь у багатьох спортивних змаганнях, написав книгу «Підручник шведської руханки».
Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: проф. І. Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олесандр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р. Фото: frankolive.wordpress.com
У 1911 році разом із Іваном Чмолою заснував перший таємний гурток «Пласт», який поклав початок розвитку пластового руху в Україні. 1914 року з його ініціативи відбувся перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини, було організовано мандрівний табір на Чорногорі. Редагував часопис «Пластовий табір», написав 15 книг для пластунів, перший підручник «Пластові ігри та забави».
Під час Першої світової війни пішов добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, був розвідником, брав участь у багатьох боях. У 1916-му навчався в летунській школі у Райльовац поблизу Сараєва. Цей досвід йому став у пригоді у 1918-му, під час героїчної оборони Львова.
Був командантом летунського відділу Української Галицької армії та референтом летунства при Державнім Секретаріаті Військових Справ. Організував летунський полк у Красному, сам здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. Двічі літав до Проскурова, де зустрічався з Симоном Петлюрою, щоб заручитися його підтримкою.
Портрет Петра Франка - робота художника Михайла Дяченка із проєкту Українського інституту національної пам'яті "Військова еліта української революції 1017-1921 років"
У січні 1919 одружився з дочкою священика Ольгою Білевич, пізніше був відряджений до Сербії з місією Червоного Хреста у справах українських полонених. Після завершення місії деякий час живе у Відні, де засновує видавництво «Франко син і Спілка», пише і видає книги.
У 1922-му повертається до Коломиї, де влаштовується учителем державної гімназії, викладає в Українському (таємному) Університеті у Львові. Нелегально відроджує «Пласт» у гімназії, за що в 1930 році його було звільнено з роботи.
У 1931 році за рекомендацією професора Мосціцького їде до Харкова з групою польських інженерів на запрошення радянського уряду, де п’ять років працює як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії.
Був свідком Голодомору 1933-го. Відмовився приймати радянське громадянство, і його відпустили до Львова лише в обмін а підписку про нерозголошення баченого у Харкові. Але у вересні 1939-го радянська влада прийшла на Західну Україну. Петро Франко став народним депутатом УРСР, першим директором меморіального музею Івана Франка, деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі. Попри це, він перебував під пильним наглядом НКВД, а в червні 1941 озброєні люди буквально оселилися у його будинку.
28 червня 1941 року, у 51-й день народження, Петра Франка під конвоєм НКВД відвезли на вокзал і посадили в потяг, що прямував до Києва. Більше живим рідні його не побачили.
Довгий час вважалося, що він загинув при спробі втечі на станції Прошова біля Тернополя під час бомбардування поїзда. Але в архівах КГБ знайшлася телеграма від 6 липня 1941 року, де значилося: «Указанием тов. Хрущева нами арестованы Студинский, Франко, киевский артист Донец, «националисты». В связи с тем, что вывести их из Киева затрудительно, считаем целесообразным их расстрелять». З резолюцією Берії: «За».
Нині ім'я Петра Франка носить Старокостянтинівська бригада тактичної авіації та 65 пластовий курінь станиці Краматорська.