1995 - похорон Володимира (Романюка)

1995, 18 липня – на Софіївській площі у Києві відбулося поховання Патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка).

Ця подія увійшла в історію під назвою «чорний вівторок». Бо закінчилася кривавим побиттям  кількох тисяч людей, які прийшли віддати останню данину пам’яті Патріарху,  дисиденту, першому предстоятелю УПЦ КП.
Його тіло без ознак насильницької смерті знайшли 14 липня в Ботанічному саду, де Патріарх любив гуляти.
 
Одразу постало питання про місце поховання Патріарха. За традицією священиків такого рівня прийнято ховати на території православних святинь. Тому церква звернулася до влади за дозволом поховати Патріарха Володимира  або у Видубицькому монастирі або в Києво-Печерській Лаврі чи Софії Київській. Уряд дозволив робити це на Байковому кладовищі.
 
Переговори безрезультатно тривали чотири дні. Церква вирішила поступитися, бо спека змушувала поспішати, а «торгуватися» практично не було з ким. Найвищих посадовців держави на той час у столиці не було.  
Вранці 18 липня  церква і громада прийняли рішення про поховання тіла Патріарха Володимира за православною традицією в Софії Київській. Після відспівування тіла скорботна хода повернула до Софіївського майдану. Тут їх зустріли спецпідрозділи міліції, що забарикадували всі входи на територію заповідника. У них було завдання — в жодному випадку не допустити тіла Патріарха за ворота.
 
За православною традицією  поховати небіжчика треба було до заходу сонця. Спонтанно виникла думка викопати могилу просто біля головних воріт Софії. 
Коли могила була готова, труну з тілом Патріарха Володимира почали опускати. Центральні ворота Софії розчинилися і звідти вискочили до тисячі бійців спецназу. За кілька хвилин площу окропила кров: під міліцейські дубинки потрапляли і жінки, і старі, і каліки.
 

                                                                 Під час трагічних подій «чорного вівторка»

Кілька людей, що лишилися біля могили (серед них були Віталій Карпенко, тодішній редактор «Вечірнього Києва», та В’ячеслав Чорновіл), руками засипали яму. Дати команду викинути з могили труну не наважився ніхто. 

      Точне число жертв цього міліцейського свавілля, за яке ніхто не був покараний, досі невідоме.