1819, 15 серпня – у селі Сокиринці на Чернігівщині народився Григорій Павлович Ґалаґан, громадський діяч, меценат.
Григорій Ґалаґан походив із старовинного козацько-старшинського роду Ґалаґанів. Навчався на юридичному факультету Петербурзького університету. Повернувшись у Сокиринці, в своїх маєтках за короткий термін перейшов на нові форми господарювання, збільшуючи їхню рентабельність. Що було надзвичайною рідкістю для періоду глибокої кризи поміщицьких господарств.
Григорій Павлович Галаган. Фото: encyclopediaofukraine
Якщо на початку Григорій Ґалаґан мало чим відрізнявся від інших поміщиків, то під впливом домашнього наставника, відомого суспільного діяча Федора Чижова, який готував юнака до вступу в університет і дружні стосунки з яким зав’язалися на все життя, з розбещеного оточенням поміщика-панича поступово сформувалася особистість із чіткою життєвою позицією. Послідовно захищав права селянства, через що мав чимало конфліктів з місцевими поміщиками. Активно виступав за скасування кріпацтва і повне звільнення селян, входив до «редакційної колегії», яка працювала над підготовкою селянської реформи 1861-го. Свого кріпака, сліпого бандуриста Остапа Вересая, не лише відпустив на волю, але й влаштував виступи у Києві та Петербурзі, підтримував фінансово.
Василь Серебряков. Портрет Григорія Галагана. Фото: pinterest
Був особисто знайомий і листувався з Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим. Матеріально допомагав Тарасу Шевченку, фінансував видання його книг.
Страшним ударом для Григорія Павловича стала смерть від тифу в 1869-му єдиного сина 16-річного Павла, через що згасла чоловіча лінія роду. Аби увічнити пам’ять про сина, заснував у Києві колегію Павла Ґалаґана (1871), яка мала готувати юнаків різного стану «з недостатніми матеріальними засобами» до вступу в університет. Григорій Ґалаґан пожертвував у фонд навчального закладу мільйон карбованців і придбав два будинки з флігелями. У промові на відкритті він зазначив: «Нам залишалося одне з двох: або віддатися цілковитій і безкінечній печалі, котрої, поза сумнівом, воліла душа, або, зжившися з печаллю, прагнути того, щоб наш бідолашний син продовжував жити в інших, у своїх ближніх і для своїх ближніх. Ми обрали останнє…».
Колегія Павла Галагана. Фото: galinfo
За його фінансової підтримки відкрито гімназію в Прилуках (1874), ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. Матеріально підтримував журнал «Київська старовина» та інші українські видання.
У 1871-му заснував у рідному селі перше в Україні ощадно-позичкове товариство для боротьби з неврожаями. Очолював Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (1873-1875), з якого вийшов у 1876-му, на знак протесту проти Емського указу.
Ще в юні роки, повернувшись у рідні краї з Петербургу, Григорій Ґалаґан занотував у щоденнику: «Я не можу описати те приємне почуття, яким я володів, увійшовши в церкву і побачивши, що я з нову перебуваю з мирними моїми співвітчизниками, які (і чоловіки, і жінки) так прекрасні!».
Автор цінних наукових фольклорних і етнографічних праць. Один із засновників Київської міської публічної бібліотеки (нині Національна парламентська бібліотека України).
Помер 25 вересня 1888-го в Сокиринцях.