Інформаційні матеріали до Європейського дня пам’яті жертв сталінізму і нацизму та 80-річчя пакту Гітлера-Сталіна

23 серпня 1939 року відбулася подія, що стала спусковим механізмом найкривавішої трагедії в історії людства – Другої світової війни. У вересні 2008 року Європейський парламент своєю Декларацією визначив 23 серпня – день підписання Пакту між Гітлером та Сталіним – Європейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму.

 

Український інститут національної пам’яті звертається до українських медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування у належний спосіб згадати 23 серпня як Європейський День пам'яті жертв сталінізму та нацизму та 80-ту річницю підписання злочинного пакту Молотова-Ріббентропа.

З цією метою науковці Інституту розробили методичні матеріали, які просять враховувати при висвітленні Європейського Дня пам'яті жертв сталінізму та нацизму.

Сумнозвісний Таємний протокол, яким країни Східної Європи були розділені на сфери німецьких і радянських інтересів, був злочинною змовою керівників двох тоталітарних режимів – диктаторів націонал-соціалістичної Німеччини та комуністичного СРСР. Пакт із його таємним протоколом відкрив шлях до воєнної агресії проти Польщі та розв’язання Другої світової війни. Саме тому його кваліфікують як злочин проти миру та людяності.

Унаслідок змови Гітлера та Сталіна Друга світова війна торкнулася українців з найперших її днів у вересні 1939 року, коли впали перші німецькі бомби на Львів та інші міста, що опинилися на лінії наступу нацистської Німеччини.

Також важливо пам’ятати, що в період від вересня 1939 – до червня 1941 СРСР був союзником Третього рейху.

У стосунку до України Друга світова війна – це національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності та розділені поміж кількох країн, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців.

Європейській парламент своєю Декларацією від 23 вересня 2008 року засудив Пакт Гітлера-Сталіна як такий, що розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів, і такий, що спричинив масові депортації, убивства й поневолення, які мали місце у зв’язку з актами агресії сталінізму й нацизму і підпадають під категорію військових злочинів і злочинів проти людяності.

Також у матеріалах визначені найбільш поширені міфи старої радянської та нової російської пропаганди про Пакт Молотова-Ріббентропа, а також подається список українських науковців, які спеціалізуються на вивченні історії Другої світової війни.

І. Історична довідка

ІІ. Міфи про пакт Гітлера-Сталіна

ІІІ. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни

ІV. Позиція Українського інституту національної пам’яті щодо відзначення днів пам’яті жертв Другої світової війни

V. Європейська свідомість та тоталітаризм

VI. Декларація Європейського парламенту щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму

І. Історична довідка: 

23 серпня 1939 року у Москві було підписано Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, відомий як пакт Молотова – Ріббентропа. Хоча під цим документом стоять підписи міністрів закордонних справ СРСР та Німеччини, фактично це була домовленість керівників держав, а тому його у багатьох країнах називають пактом Гітлера-Сталіна.

Цей документ зафіксував змову між двома найбільшими тоталітарними режимами історії та відкрив дорогу до розв’язання найкривавішого конфлікту у світовій історії. 

Термін дії угоди було визначено в десять років із автоматичним продовженням на п’ять наступних у випадку, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує.

За цією угодою сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу один на одного і дотримуватися нейтралітету у випадку, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.

Зважаючи на зміст, до договору можна було б ставитися як до досить ординарного документу. Поруч із ним уклали таємний додатковий протокол, яким встановлювалося розмежування країн Центрально-Східної Європи на сфери німецьких та радянських інтересів. Цей додаток грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність низки незалежних держав, а також систему міжнародних угод.

Пакт з його таємним протоколом відкрив шлях Німеччині до воєнної агресії проти Польщі та розв’язання Другої світової війни. По суті ж не лише Німеччина, а й СРСР ініціювали швидкий поділ Польщі й світову війну, бо гарантами безпеки цієї держави виступали Британія та Франція. Саме тому його кваліфікують як злочин проти миру та людяності.

Радянська сфера охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину польської держави (на схід від річок Нарва, Вісла, Сян).

За тиждень після укладання договору – 1 вересня 1939 р. – Німеччина вторглася у Польщу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу увійшли радянські війська (т.з. «визвольний похід РСЧА у Західній Україні та Західній Білорусії»). У цей день СРСР у ноті польському уряду представив вступ радянських військ на територію Польщі як гарантію безпеки українців та білорусів в умовах, коли Польська держава, як було зазначено у ноті, «перестала існувати». 

Радянський диктатор Сталін, вочевидь, не  прагнув «соборності» України та Білорусії – він дбав про військово-стратегічні інтереси СРСР, а не про майбутнє українців і білорусів. Сталін домагався розширення території й посилення могутності СРСР, прагнув поширення комуністичних ідей на захід. Внутрішніми мотивами Сталіна, вірогідно, були зміцнення особистої влади та поширення її на нові території. Риторика про необхідність визволення братів (українців і білорусів), про єдність України була ширмою експансіоністських планів вищого керівництва СРСР.

Перетин Червоною армією державного кордону Польщі означав фактичний вступ Радянського Союзу у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини.

22 вересня 1939 р. у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад.

Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон, що став логічним завершенням таємної угоди, укладеної між Москвою і Берліном 23 серпня 1939 р.

До складу СРСР були включені території Західної України та Західної Білорусії (1939 р.), у подальшому – країни Прибалтики, Бессарабія, Північна Буковина (1940 ). 

Наприкінці 1939 р. СРСР здійснив напад на Фінляндію, розв’язавши радянсько-фінську війну 1939–1940 рр., за що був оголошений агресором і виключений з Ліги націй 14 грудня 1939 р.

Таким чином,  Радянський Союз з вересня 1939 по червень 1941 року залишався союзником Третього рейху, поставляючи йому необхідні для ведення агресії в Європі сировину та матеріали.

Водночас варто наголосити: міф про те, що сучасні кордони України склалися внаслідок реалізації радянсько-німецького пакту 1939 р., є таким, що не відповідає історичним реаліям.

По-перше, напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. фактично денонсував укладені в серпні – вересні 1939 р. радянсько-німецькі угоди.

По-друге, повоєнні кордони були закладені домовленостями провідних країн Антигітлерівської коаліції у 1945 р. на Ялтинській і Потсдамській конференціях. Так, Ялтинська конференція визнала принцип етнічного кордону між Польщею й Україною (так само як між Польщею та Білорусією, Польщею та Литвою), що стало фундаментальною підставою для встановлення повоєнної лінії кордону між Польщею та УРСР. Лінія майбутнього кордону була підтверджена у підсумковому протоколі, підписаному членами «Великої трійки». Формальне підтвердження закріплення державного кордону міститься у підписаному 16 серпня 1945 р. Договорі між СРСР і Польською Народною Республікою про Радянсько-Польський державний кордон, який набрав чинності 6 лютого 1946 р. Остаточно кордон між СРСР і ПНР склався тільки у 1951 році.

Після розпаду Радянського Союзу, колишній польсько-радянський кордон розділився на кордони між Польщею і країнами, що виникли на місці СРСР – Росією, Україною, Білоруссю та Литвою.

Крім того, слід пам’ятати, що по завершенні війни у липні 1945 р. до УРСР було приєднано землі Закарпатської України.

Отже, ніякого зв’язку між пактом Гітлера-Сталіна та сучасними кордонами України не існує: сучасні західні кордони України почали формуватися під час революційних подій 1917 – 1921 років і остаточно сформувалися в результаті повоєнного облаштування світу 1945–1946 рр. та міжурядових угод між СРСР і ПНР 1951 року на підставі етнічних кордонів. 

Докладніше про інші стереотипні упередження можна ознайомитися у довідковому матеріалі «Міфи про пакт Гітлера- Сталіна», що поданий нижче. 

Друга світова війна – найкривавіший глобальний конфлікт, в ході якого загинуло за різними оцінками від 50 до 85 мільйонів людей. На початку Другої світової війни СРСР та Третій Рейх протягом 21 місяця виступали як союзники, а від 22 червня 1941 вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська війна 1941-1945 років. Цей конфлікт, відомий також як «Велика Вітчизняна війна», не є тотожний поняттю Другої світової війни. Війна між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною була складовою більш широкого географічно і хронологічно глобального конфлікту, про що раніше дуже часто забувала згадувати радянська історіографія, а тепер – російська пропаганда. 

За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ людські втрати України становлять 8-10 млн. Український вимір Другої світової війни не обмежується участю у війні на боці СРСР. Українці, які були громадянами Польщі, вступили у бій вже в перший день Другої світової війни – 1 вересня 1939 року. У польській армії у 1939 р. воювало 106-112 тисяч (за іншими даними – близько 120 тисяч) українців. Тільки протягом вересня 1939 року у боях з нацистами загинуло близько 8 тисяч українців. 

Сотні тисяч українців через зв’язок із підпіллям ОУН та Українською повстанською армією були залучені до спротиву нацистським окупантам.

Український вимір Другої світової війни також не обмежується тільки європейським театром воєнних дій, етнічні українці брали участь у військових діях в складі інших армій учасників антигітлерівської коаліції (американської, канадської та інших). 

Європейській парламент своєю Декларацією від 23 вересня 2008 року засудив Пакт Гітлера-Сталіна як такий, що розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів та такий, що спричинив масові депортації, убивства й поневолення, які мали місце у зв’язку з актами агресії сталінізму й фашизму і підпадають під категорію військових злочинів і злочинів проти людяності.

ІІ. Міфи про пакт Гітлера- Сталіна (пакт Молотова-Ріббентропа):

Міфи	Спростування
Пакт Молотова-Ріббентропа служив справі миру, оскільки давав необхідний перепочинок СРСР перед початком війни.	Навпаки, угода між Гітлером і Сталіним промостила шлях до Другої світової війни.   Нацистська Німеччина і сталінський СРСР перед 1939 роком були державами, рівною мірою незадоволеними світовим ладом, сформованим у результаті Першої світової війни. Наявні в Європі кордони не влаштовували обидва диктаторські режими; Гітлер і Сталін прагнули розширити межі підвладних їм територій.   Польща була об'єктом їхніх територіальних зазіхань і одночасно каменем спотикання на шляху до масштабної експансії. Тому два диктатори домовилися спільно розправитися з Польщею. Якби Сталін не пішов на змову із Гітлером, тоді шанси і рішучість Німеччини напасти були б значно нижчі, а, отже, і менша ймовірність початку Другої світової війни.   Після поділу Польщі восени 1939 р., СРСР, формально залишаючись нейтральною країною, налагодив масштабне економічне та військово-технічне співробітництво з Німеччиною, чим допомагав їй вести війну проти низки європейських країн.   Поділ Польщі і анексія Радянським Союзом прибалтійських країн призвели до появи протяжного радянсько-німецького сухопутного кордону. Саме цією обставиною і скористався Гітлер 22 червня 1941, коли напав на СРСР.
Друга світова війна почалася для України 22.06.1941.	Для багатьох українців Друга світова війна почалася в перший же день ‑ 1 вересня 1939 р.   У цей день Німеччина напала на Польщу, а бомбардувальники Люфтваффе бомбили Львів. Протягом вересня 1939 року бомбардування зазнали також інші міста Галичини, зокрема Дрогобич, який був зрештою окупований нацистами 18 вересня 1939 року і переданий Червоній Армії 24 вересня.   Тисячі солдатів і офіцерів українського походження зустріли ворога у складі Війська Польського. Із мільйона польських військових – 106-112 тисяч (за іншими даними – 120 тисяч) були українцями. Тільки протягом вересня 1939 р. у боях загинуло близько 8000 українців-громадян Польщі.   Водночас, Організація українських націоналістів (ОУН) пов'язувала німецький напад із перспективою звільнення з-під польського панування, а тому українські націоналісти намагалися організувати партизанську війну в тилу, а також просувалися разом з Вермахтом у складі добровольчого підрозділу ВВН («військові відділи націоналістів»). Наступаючи, німецька армія увійшла у межі Галичини і почала штурм Львова.   17 вересня 1939 р. мирний час закінчився також для тисяч українських радянських солдатів, які перетнули східний польський кордон. Хоча бойові зіткнення між Червоною армією та польськими військами були епізодичними і незначними, в них також гинули люди.   Трагедією українського народу був його розподіл між усіма воюючими сторонами.
Польський похід Червоної Армії був жестом допомоги братнім народам і не узгоджувався із німецькими планами розчленування Польщі.	Введення на територію Польщі радянських військ 17.09.1939 стало наслідком домовленостей з Німеччиною і було агресією проти польської держави.   Ані в тексті Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР (Пакт Молотова-Ріббентропа), ані в секретному протоколі про поділ сфер впливу, не було жодної згадки про українців чи білорусів.   Навпаки, лінія розмежування сфер інтересів не співпадала з межами етнічної території українців і білорусів, а проходила набагато західніше – по Віслі. На цьому наполіг особисто Сталін.   Після того, як Вермахт почав бойові дії проти Польщі, МЗС Німеччини наполягало на вступі у війну Радянського Союзу, посилаючись на необхідність окупації ним територій, що вважалися радянською сферою впливу, згідно секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа.   17 вересня Сталін ввів до Польщі Червону Армію, чим порушив Договір про ненапад СРСР і Польщі, укладений в 1932 р.   Викликавши в той день польського посла В. Гжибовського, Молотов цинічно пояснив напад тим, що «польська держава і уряд практично перестали існувати». У цей час, польські війська все ще продовжували чинити запеклий опір Вермахту.   У війні проти Польщі, СРСР і Німеччина поводились як союзники: координували дії авіації, спільно добивали польські частини, відповідно до встановленої демаркаційної лінії, поступалися один одному захопленими територіями, проводили спільні військові паради з нагоди перемоги над спільним ворогом.
Завдяки пакту Молотова-Ріббентропа Східна і Західна Україна вперше возз'єдналися.	Це возз'єднання було не першим в новітній українській історії, і також недовготривалим.   Першим юридичним актом, що проголошував об'єднання Східної і Західної України, був Акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1918 р. На відміну від 1939 р., тоді від імені двох частин українського народу виступали незалежні і рівноправні уряди.   Утім, в умовах війни і революції, Акт 22 січня не призвів до реального довгострокового об'єднання українських земель.   Але така ж сама історія і з «возз'єднанням» 1939-го р. Воно тривало менше двох років ‑ до моменту, поки Німеччина не окупувала західні регіони СРСР. Після відступу німців із України, єдність УРСР регламентувалася вже зовсім іншими міжнародними договорами.
Пакт Молотова-Ріббентропа слугує юридичною основою знаходження Західної та Східної України в одній державі.	Юридичною основою сучасних українських кордонів є міжнародне право, що забезпечує спадкоємність кордонів незалежної України з межами колишньої УРСР.   У свою чергу, західна межа УРСР була встановлена за підсумком повоєнних договорів між СРСР і Польською Народною Республікою.   Формальне затвердження кордону відбулося в договорі, підписаному 16 серпня 1945 р., що набрав чинності 6 лютого 1946 р. Пізніше лінія кордону двічі переглядалася і набула завершеного вигляду в 1951 р.   Що стосується західного кордону УРСР 1939-1941 рр., то він не був визнаним міжнародно. Фактично, між 1939 і 1945 рр. Західна Україна вважалася спірною територією.   До речі, проходження радянсько-німецького кордону в 1939 р. регламентувалося НЕ Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня, а німецько-радянським Договором про дружбу і кордон, підписаним 28 вересня 1939 р. вже після розгрому Польщі.
Денонсація Росією пакту Молотова-Ріббентропа призведе до повернення Західної України Польщі.	Пакт Молотова-Ріббентропа і Договір про дружбу і кордон СРСР і Німеччини від 28 вересня 1939 р. вже давно втратили чинність.   Власне, ці угоди стали неактуальними, ще коли їх порушила Німеччина під час нападу на СРСР 22 червня 1941 р.   Але крім цього, в угоді, підписаній між СРСР і польським урядом у вигнанні 30 липня 1941 р., Сталін додатково визнав втрату чинності радянсько-німецьких угод 1939 р. у частині, що стосувалася територіальних змін у Польщі.   Сучасна договірна основа відносин між Польщею та Україною ґрунтується на взаємній повазі до територіальної цілісності та на відмові від будь-яких територіальних претензій.

 

ІІІ. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни

• В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, Голова Українського інституту національної пам’яті
• Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
• Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ
• Пастушенко Тетяна Вікторівна, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ
• Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
• Руккас Андрій Олегович, кандидат історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
• Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»
• Яременко Вікторія Миколаївна, кандидат історичних наук, заступник начальника управління Українського інституту національної пам’яті.

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультацій можна отримати в Українському інституті національної пам'яті: 

uinp@memory.gov.ua

044 2902801

Оксана Полтавець

ІV. Європейська свідомість та тоталітаризм

Резолюція Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 р. щодо європейської свідомості та тоталітаризму. У цій резолюції Європейський парламент підтверджує свою єдину позицію стосовно усіх тоталітарних режимів, незалежно від ідеологічного тла. Наводимо окремі цитати, що мають універсальний характер та є важливими для розуміння європейського способу загоєння травм минулого та розрахунків із історією.

Повністю український переклад цієї Резолюції доступний на сайті Харківської правозахисної групи:  http://www.khpg.org/index.php?id=1239204375 

Жодний політичний орган та жодна політична партія не мають монополії на інтерпретацію історії. 

Офіційна політична інтерпретація історичних фактів не повинна затверджуватися рішеннями більшості парламенту; оскільки парламент не може приймати закони, що стосуються минулого.

Варто пам’ятати про трагічний досвід Європи, щоб ушанувати пам’ять жертв, засудити винних та закласти основи для примирення на засадах істини та пам’яті.

З самого початку європейська інтеграція була реакцією на страждання, спричинені двома світовими війнами та нацистською тиранією, (…) а також пошуком заходів подолання глибоких суперечностей та ворожості в Європі на засадах співробітництва та інтеграції, задля припинення війн та забезпечення демократії в Європі.

Європа не буде єдиною, якщо вона не зможе сформувати загальне уявлення про свою історію, не визнає фашизм, сталінізм, фашистські та комуністичні режими загальним спадком і не організує чесного та уважного обговорення злочинів цих режимів у минулому сторіччі.

Важливо пам’ятати про людей, які активно виступали проти тоталітарного правління та кого жителі Європи мають сприймати як героїв тоталітарної епохи за їхню самовідданість, вірність ідеалам, честь та мужність.

Жертвам неважливо, який режим позбавив їх волі, піддавав катуванням або вбивав їх.

Без правди та пам’яті не може бути примирення.

Задля підвищення європейської поінформованості щодо злочинів, скоєних тоталітарними та недемократичними режимами, варто підтримувати збір документів та свідоцтв про неспокійне минуле Європи, оскільки без пам’яті не може бути примирення.

Європейський Парламент закликає усі країни-члени до реальних зусиль у відкритті архівів, у тому числі колишніх внутрішніх служб безпеки, таємної поліції та розвідки (…).

Європейський Парламент  рішуче та безперечно засуджує всі злочини проти людяності та масові порушення прав людини, що були вчинені усіма тоталітарними та авторитарними режимами, висловлює своє співчуття жертвам цих злочинів та їх рідним, розуміє та визнає їхні страждання,

Кінцевою метою розкриття та оцінки злочинів, скоєних комуністичними тоталітарними режимами, є примирення, якого можна досягти шляхом визнання відповідальності, прохання вибачення та пошуків морального оновлення.

V. Декларація Європейського парламенту щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму

Наводимо фрагменти Декларації, які визначають оцінку Європейським парламентом Пакту Молотова-Ріббентропа: 

A. Оскільки пакт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року між Радянським Союзом і Німеччиною розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів,

B. Оскільки масові депортації, убивства й поневолення, що мали місце у зв’язку з актами агресії сталінізму й фашизму, підпадають під категорію військових злочинів і злочинів проти людяності,

C. Оскільки, згідно з міжнародним правом, передбачені законом обмеження не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти людяності,

D. Оскільки вплив радянської влади й окупації, а також їх значення для громадян пост-комуністичних держав маловідомі в Європі,

E. Оскільки Стаття 3 Рішення № 1904/2006/ЄC Європейського Парламенту й Ради від 12 грудня 2006 року про реалізацію упродовж 2007–2013 рр. програми «Європа для громадян» задля сприяння активному європейському громадянству закликає підтримати акцію «Активна європейська пам’ять», що має на меті запобігання повторенню злочинів нацизму й сталінізму,

1. Пропонує проголосити 23 серпня Європейським днем пам’яті жертв сталінізму й нацизму з метою збереження пам’яті про жертв масових депортацій і знищень, укорінення демократії, зміцнення миру й стабільності на нашому континенті

Повний текст українського перекладу Декларації доступний у книжці «Засудження злочинів комуністичного режиму СРСР» на сайті Харківської правозахисної групи: http://library.khpg.org/files/docs/1386229159.pdf