9 квітня виповнилося 5 років, як в Україні розпочалася декомунізація на законодавчому рівні

Саме 9 квітня 2015 року парламент ухвалив закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки”. Це можна назвати четвертою хвилею декомунізації в Україні.

Перша хвиля почалася ще в 1990-х і стартувала зі змін в освіті, науці, ЗМІ, громадському житті: з навчальних програм прибрали вивчення основ комуністичної ідеології та історії комуністичної партії, припинилися добровільно-примусові маніфестації, а також зникла цензура. На підприємствах й у військових частинах ліквідували “ленінські кімнати”. Саме в 1990-х відбулися перші перейменування. Змінювали назви установ і підприємств, які до цього називалися на честь комуністичних діячів. Наприклад, у Києві з 1991 року перейменували 14 станцій метро – більшість до ухвалення декомунізаційного законодавства. Також у Києві у вересні 1991 року з сьогоднішнього Майдану Незалежності забрали монумент т.зв. “Великій Жовтневій соціалістичній революції”. Він став одним із перших демонтованих комуністичних пам’ятників в Україні.

Одним з перших кроків до запровадження системної декомунізації на законодавчому рівні став Указ Президента Віктора Ющенка 2007 року “Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”. Він офіційно започаткував демонтаж пам’ятників діячам радянського періоду, причетним до організації голодоморів та політичних репресій. Однак ця друга хвиля тривала не довго і завершилася із переобранням президента країни.

Третьою хвилею декомунізації можна вважати стихійний “ленінопад”, що почався із повалення пам’ятника Володимиру Леніну в центрі Києва під час Революції гідності 8 грудня 2013 року. Вже за рік ця народна ініціатива охопила практично всю країну, а монументи Іллічу демонтували в усіх обласних центрах, окрім Запоріжжя. 

Ухвалення у 2015 році спеціального закону, що засуджує комунізм і нацизм, а також категорично забороняє їх пропаганду як наругу над пам’яттю мільйонів жертв тоталітарних режимів, вивело декомунізацію на повноцінний системний рівень. Перш за все йдеться про усунення комуністичних символів і назв із публічного простору.

Розділ, присвячений декомунізації, на офіційному сайті 

Відтоді Верховна Рада перейменувала 991 населений пункт та 26 районів. На фінальній стадії перейменування Кіровоградської та Дніпропетровської областей.

Було перейменовано та/або повернуто історичні назви щонайменше 51 493 об’єктам топоніміки, також перейменували 2 морські порти, 33 залізничні об’єкти й 75 закладів освіти.

Демонтовано щонайменше 2409 пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили комуністичну символіку.

На сьогодні у публічному просторі залишаються переважно ті об’єкти, які експерти відносять до складних кейсів декомунізації, коли, наприклад, монумент одночасно має бути демонтований як символ тоталітаризму, але охороняється як витвір мистецтва або як частина могили. До таких належать пам’ятник Щорсу або надгробок і монумент Ватутіну у Києві, пам’ятник “Легендарна тачанка” у Каховці Херсонської області або статуя Артему у Святогірську Донецької області. 

Разом із тим великим викликом досі залишається декомунізація на рівні звільнення від комуністичних ідеологем, міфів та репресивно-тоталітарних стереотипів. І тут йдеться передовсім про роботу у сфері освіти та виховання. А ключовими інструментами подолання ментальної тоталітарної спадщини можуть слугувати практики діалогу та розвиток критичного мислення.